Вірити в кохання

Розділ 6. "Весна 2014 р. У Тетяни"

Від випитого майже натще вина, бо їла ще зранку, Владу вхопило міцно. Реготала п’яно з тупих (бо таки тупі) жартів Саші, а той радий старатися.

Настільки осмілів, чи від вина, чи від того, що Влада наче не проти його компанії, що вже двічі, немов би ненароком, погладив її по коліну.

Влада першого разу вдала, що не помітила, а коли то сталося вдруге, скинула раптовим рухом його руку з коліна і кинула:

− Акуратно! Колготки мені порвеш своїми гандрабатими ручиськами. Грошей не вистачить, щоб відкупити. Вони дорогі.

− Я можу відробити, − обличчя Саші якось надто раптово опинилося зовсім близько від Владиного обличчя. Так близько, що Влада бачила на його носі чорні цятки вугрів.

«Триндець!» − тільки й встигла подумати. Сказати щось вголос не встигла, бо Таня вже розпиналася:

− Ну чого будем тільки їсти та пити? Може потрясемо трохи жирком?

Підірвалася, не чекаючи чиєїсь згоди. Увімкнула музику і потягнула на середину зали Богдана.

− Ану, покажи майстер-клас! Ти ж так класно вмієш, − сміялася, обіймаючи того за шию.

Повискакували з-за столу дівчата. За ними хлопці. Маринка з Ігорем пошушукалася, і поки всі вихилялися, щезли у нетрях будинку.

− На ремонт зважайте! Трахолюби! − крикнула навздогін парочці Тетяна, що засікла втечу. Середній палець Маринки показав, як вона сприйняла ці Тетянині слова.

Влада теж підвелася. Школа сучасного танцю, яку відвідувала у Швеції, далася взнаки. Рухалась вільно, невимушено. Відрізнялась цим від інших. Хлопці й дівчата лиш здивовано зиркали на неї.

Оля тихцем намагалася копіювати деякі рухи, та виходило не дуже. Тетяна, розуміючи, що і тут Влада у вигіднішому світлі, перестала витанцьовувати окремо від Богдана, вхопила того за талію і, не дивлячись на швидкий ритм, затупцялася у повільному танці. Богдан не перечив. Підігрував їй. Притискав в обіймах міцніше до себе, долоні рук на її сідницях, а сам…

Владі здавалося, що він дивився лише на неї. Очей не спускав. Вона сама − так точно дивилася тільки на нього, в його темні очі, без тіні сум’яття. І танцювала так, наче у кімнаті він був лиш один. Не зважала на те, що Саша увесь час намагався втрапити в  її поле зору, виписуючи чудернацькі кренделі, що мали б ідеально доповнити її танець.

Швидка мелодія змінилася повільною. Влада зупинилася. Розгублено роззирнулась. Присутні згрупувались у парочки. Могла й далі танцювати сама, але не хотілося. Відсторонила Сашу, що натякав на те, що зовсім не проти бути їй парою у цьому танці. Повільно підійшла до столу. Вхопила свій келих з недопитим вином і попрямувала до виходу. Дорогою озирнулася. Богдан дивився їй услід, тримаючи в обіймах Тетяну. Усміхнулась кутиком уст, підняла келих вгору, мовби вітаючи його, і вийшла. Мав зрозуміти, що натякала так, щоб йшов за нею. Прибіжить, куди дінеться. Вже й забула, що не хотіла втручатися у стосунки подружки. Все забула.

Сіла у дворі на лавку, пригубила вино, і з'їжилася від холоду. Вечоріло. Хоч удень вже так тепло, як улітку, та вечори холодні. Глянула на годину. У неї не більше двадцяти хвилин.

Келих пустий. А Богдан так і не вийшов на вулицю. З будинку лунав галас. Дівочий вереск і гучний юнацький сміх.

Оля вилетіла на вулицю, вгледіла Владу і защебетала, тримаючи у руках цигарку:

− Владко, там таке зараз почнеться. Хлопці влаштовуватимуть перегони за селом на трасі. Якщо Богдан погодиться, звісно.

Розчарування вивітрило алкоголь.

− До чого тут Богдан? Які перегони?

- Як до чого? У нього ж ключі від автомайстерні Соболевої. Пару трійку автівок, що вже зремонтовані, ну, або майже зремонтовані, хлопці вхоплять. Покатаємося?

Нічого собі розваги! - Владі волосся дибки стало. Якби дядько Андрій взнав, що таке у нього в майстерні робиться, Богдану роботи не бачити.

Оля закурила і Влада знову від здивування впала у ступор. Оля курить?

Подруга спостерегла Владин подив, глибоко затяглася і повільно випускаючи дим з рота, кинула:

− Допомагає не набирати зайву вагу. І стан прикольний. Спробуєш?

Влада відмовилася. Ага. Схуднути! А потім шкіра в'яне, і попільничкою пахне з рота. Фу. 

Подумки дивувалася, що за ці два роки все стало не таким. Вона одна ще дитина серед цих досвідчених у всьому дівиць. Ну і хай, що  не така як усі. Наплювати.

Зайшла в будинок, і почула, що вібрує телефон у кишені спідниці. Зупинилась у коридорі. Витягла телефон. На екрані слово «Мама». Прийняла виклик.

− Так, мамо. Ти вже їдеш за мною? Що, правда? Точно не буде. А до якої мені можна ще бути? До половини дванадцятої? Добре, я зателефоную.

− Тато дозволив залишитись?

Як він опинився біля неї? Не чула кроків і  з зали ніхто не виходив.

− Ні, мама дозволила. А що тобі до того?

Богдан хмикнув. Влада вже хотіла пройти повз, ображена на те, що не вийшов до неї у двір, але хлопець оперся рукою на стіну, загороджуючи шлях.

− Не зрозуміла? – зневажливо кинула. Звела у подиві брови. На обличчі та ж зневага, що у словах.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше