Розділ 14. "Весна 2014 р. Вперше"

Богдан крутився біля механіка до обіду. Вчора Соболева дружина дуже вчасно залишила свою автівку в майстерні для заміни зимової шини на літню. Роботи і без неї було багато, а що жінка не поспішала, то й не взялися за її автівку одразу. Пообіцяли через день, зате з детальним оглядом.

Хлопець же вмовив механіка перевзути авто сьогодні, а не завтра зранку, як той планував. Тепер морочилися з оглядом. Заміна масла, наявність омивача у бачку, заміна стертої автощітки… Купа дрібниць, на які потрібен час. Механік злився, бо мав пильнішу роботу, час від часу Богдану діставалося від нього міцне слово. Та хлопець на то не звертав уваги. Підсмішковувався і грубим жартом давав відсіч. Не вперше.

Власниця всеодно автівку забере завтра бо, скоріш за все, ніхто не буде їй телефонувати і повідомляти, що все готово. Принаймні, Богдан дуже на це сподівався. Мав на машину певні сподівання. Якщо дощ до вечора не припиниться, то планував автівкою під’їхати до школи. Байдуже, що до водійських прав не доріс. Богдана то ніколи не спиняло. З дев’ятого класу хвацько кермував. Навчився в майстерні.

А одного разу, в компанії друзів, не відомо від кого, скоріш за все від Ігоря, спонтанно прозвучала ідея трохи розважитися. Досі такі розваги, як тихцем з майстерні викотити пару автівок і поганяти за селом, нікого не лякали. Ніхто з керівництва не помічав, що в майстерні твориться. Був час, коли Соболь планував встановити відеокамери, та потім пошкодував грошей. Богдан же вміло знищував будь-які сліди такого використання чужих машин і  дозволяв перегони тільки в суху погоду, щоб менше бруду до автівок чіплялося і мити їх після перегонів було просто.

Але не сьогодні. Сьогодні хлопець не зважав на дощ і багнюку під ногами. Потім розбереться з чистотою автівки.

Відганяв від себе думки про вечір, як міг. Бо  як тільки згадував про побачення, одразу брали сумніви: Влада скоріш за все не прийде. 

Погода не така і хто його знає, чи не погордує ним. Хоча й бачив, що цікавий їй був вчора. Вирішив врешті, що якщо чекає розчарування, то навіщо відчувати його завчасу.

Детальний план спрацював.

Богдан під кінець робочого дня знайшов невідкладну роботу і дочекався, щоб решта працівників розійшлися по домівках. Таке часто бувало. Ніхто з «колег по цеху» не дивувався, що хлопець залишився щось доробляти. Половина десятої закінчив роботу і метнувся в душ. Вода холодна, однак Богдану не звикати.

Рівно о десятій вечора біла Тойота стояла біля школи. Богдан постійно зиркав на годину. Хвилини йшли швидко.

Дві по десятій. П’ять по десятій…

Що він там Владі говорив? Що буде чекати тільки п’ятнадцять хвилин? То, звісно, понтувався перед нею своєю рішучістю. Тепер про понти забув.

Сім хвилин по десятій.

Богдан вже розумів, що Влада не прийде. Розчарування наче й неохоче, але дуже настирливо розливалося душею. Погордувала багатійка. Куди ж там йому, простому хлопцеві, до неї!

Дурні думки крутилися в голові. Хлопець сам собі здавався смішним. Кого він хотів чужим автомобілем здивувати? Ту, котра, судячи зі всього, зустрічалася тільки з мажорами, що катали її на своїх власних автомобілях. Не крадених. Зітхнув, завів мотор, увімкнув щітки, що стирали дощові сльози з лобового скла чужої автівки та здивовано звів брови. Недалеко від автомобіля, у темряві виднілася фігурка в білій курточці. Якби не білий колір, то міг би не помітити.

Відчинив двері, висунув голову під дощ і крикнув:

− Владо, чого там мокнеш? Ходи сюди!

Адреналіну в крові стало більше, ніж коли б на максимальній швидкості мчався мотоциклом.

ПРИЙШЛА!

Богдан спостерігав, як дівчина біжить до автомобіля й усміхався.

− Привіт! А я боялася підходити ближче. Думала, чого тітка Наталя біля школи крутиться? Не хотіла їй на очі попадатися, − все це Влада виклала скоромовкою, поки всідалася в салон. З пасем світлого волосся, що не влізло під каптур її куртки, стікала вода. Джинси теж вологі.

− Чого не набрала мене? І без парасолі?

Богдан присунувся ближче до Влади і поклав руку на спинку її сидіння. Дівчина мерзлякувато повела плечима.

− Парасолю забула, а телефон спецом залишила вдома, щоб не заважав, − дивилася на нього і усміхалася.

Без грама косметики на обличчі, з червоним від холоду носом та мокрим волоссям Влада була така дитяча.

Богдан не втримався, нагнувся до неї і легенько торкнувся пухких дівочих уст своїми. Зробив це обережно, бо не знав, чого мав від дівчини очікувати. Вона не противилася. Не відсунулася від нього і не вколола словом. Заплющила очі й подалася назустріч.

Цілував вже сміливіше, відчуваючи, як збудження розганяє кров по всьому тілу. До кінця не розумів причини такого збудження: чи виникло воно від того, що цілував дівчину, яку й не мріяв мати в своїх обіймах, чи просто від її піддатливих, м’яких дівочих уст, змащених блиском, ванільний смак якого він відчув у себе в роті. І так було приємно.

− Ти така смачна, − усміхнувся і відгорнув дівчині з чола мокре волосся, − Тільки ніс зимнючий.

Поцілував Владі кінчик носа.

Влада шморгнула носом і ніяково усміхнулася. Не хотіла говорити, що вийшла з дому ще годину назад. Вловила момент, поки тато душ приймав, і вислизнула. Лиш маму поспіхом попередила, що вона до Тані й батько дозволив.