Розділ 15. "Весна 2014 р. Підступність"

Семен, поляскуючи долонею по керму автівки чекав, поки ворота від’їдуть убік. Вчора весь вечір сидів за паперами. Нікому не можна довіряти. Всі навкруги брешуть і крадуть. Знав, що якщо сам не проконтролює продаж складських приміщень, то значна частина коштів, його власних, потом і кров’ю зароблених, осяде в чужих кишенях. Збирався сьогодні до зустрічі з покупцем оглянути власноруч майно. Чи все так там погано, як говорив Дмитро?

Семен був далеко не дурний. Розумів, що якщо Дмитро так наполягає на продажу, значить діло не зовсім чисте. Що і як, ще потрібно розібратися. Почув від батька свого часу мудрі слова: «Довіряй синку, але перевіряй!» − і так вони йому у пам’яті закарбувалися, ніби наяву батько йому казав їх, коли про це згадувалося.

Нарешті ворота достатньо від’їхали й Семен натис на газ. Виїхав на дорогу та раптово згадав, що усі документи, які з собою взяв вчора додому, залишились у будинку. Нінка зранку десь повіялася, а дівчата ще сплять, винести нікому.

Дівчата… Поморщився від думки про доньок. Від старшої, бо про молодшу не мав чого турбуватися. Правильною дитина росла. А Влада вчора таки примудрилася зробити по своєму. Не встиг Семен перешкодити її витівці з прогулянкою пішки до подружки. Якщо так і далі піде, то проблеми скоріш за все будуть. І не маленькі. Хотіла старша самостійності, однак за його кошт. Не буде такого.

Вже добре знервований, вискочив з машини, забіг у будинок, вхопив папери. Мобільний теленькнув. Глянув похапцем на екран. Дмитро кинув час і місце зустрічі з покупцем.

«Ох і поспішає друг! Ох і поспішає»

Семен дійшов до автівки, закинув теку з документами на заднє сидіння і вже було взявся сідати за кермо, як позад себе почув дівочий голос:

– Доброго ранку, Семене Васильовичу!

Повернувся рвучко. На узбіччі дороги стояла Тетяна, Владина колежанка. Усміхалася, засунувши руки в кишені обтислих сідниці джинсів і без жодного сум’яття витріщалася на нього. Семен швидко прикинув, що на дівочому обличчі забагато косметики. Чого така може Владу навчити? Подумалося мимохіть, що Владі не варто бачитися з цією шалавою. А що шалава, то на обличчі у неї написано. Семен бачив таких за версту.

– І тобі доброго! Куди так зранку? – неохоче відповів на привітання. Вже було знову відвернувся, бо відповідь його абсолютно не цікавила, як сказане Тетяною змусило зупинитися.

– Та так! Маю справи. А як там Влада? Щось до мене зовсім не заходить, а скоро ж поїде.

– А вона хіба не в тебе вчора була? – Семен затерп. Ну, мале стерво! Ти подивися, що собі вигадала.

– Ні, не в мене. Була ще на вечірці позавчора, і то недовго. Часу поспілкуватися зі мною зовсім не мала, бо відбою від хлопців у неї не було. Будете скоро мали зятя!

– Гм. Ясно! Добре, я спішу! Бувай, – Семен влетів у салон автомобіля, ще вчув, що Тетяна Владі привіт передавала й з усієї сили натис на газ.

– Нінко, зараз же додому, і збирай Владі сумку. І якщо я взнаю, що вона з дому виходила до мого приїзду, вб’ю. Ти поняла? Я тобі розкажу, що сталося, так розкажу, що місця живого не залишиться. Сама волочилася й дитину розволочуєш!

Розірвав зв’язок з дружиною, стиснув мобільний у руці так, що пальці посиніли. За хвилину телефоном вже давав інструкції начальнику охорони. Мали вирішити проблему з цілодобовою охороною Влади у Швеції.

Ще більше знервувався, коли приїхав на склади. Давно там не був, але при детальному огляді не зафіксував нічого такого, що б їх знецінювало. Знову телефон у руці, домовлявся про реальну оцінку у найкоротші терміни. Склади недалеко від залізничної колії. Саме місце розташування уже вартує тих грошей, про які говорив Дмитро. Ну він себе обкрутити навкруг пальця не дасть.

***

Тетяна йшла додому й усміхалася. Так тій вискочці й треба. Відколи Влада з Богданом познайомилася, то він Тетяні ні разу й не зателефонував. Тепер прибіжить, як побите цуценя. А вона, Тетяна, ще подумає, чи варто з ним зустрічатися. Хай вибачиться на колінах, то тоді може й пробачить зраду.

Не було шкода подруги зовсім. Тетяну Влада давно вже дратувала. Своєю успішністю, своєю зовнішністю, і всім, що мало до неї стосунок. Тетяна дружила з нею, бо вигідно. Подарунки від Влади отримувала недешеві. А саму Владу дівчина не так часто бачила, щоб не мати сили витерпіти. Одначе тепер дружбі кінець. Влада не посміє зазіхати на Тетянине. Богдан був Тетянин, і вона про це вголос заявляла. А та лярва не послухала, то най тепер має.

Вдачу Владиного батька Тетяна знала добре. Сама Влада не раз їй розказувала, про його тиранію. От тепер все буде правильно.

«Як же все добре повернулося!» − дівчина, усміхаючись, йшла дорогою у напрямку аптеки. Мала там купити ліки для сусідки. З самісінького ранку та дзвонила, що тиск підвищився, а таблетки закінчилися. Тетяну стара сусідка дратувала, однак мама перед від’їздом наказала глядіти за нею, поки їх не буде. Тетянина мама не просто так заопікувалася старою. Мала надію, що сусідка свою хату на Тетяну перепише. Одинока, родичів не мала, а хата добротна. Тетяні той будинок зовсім не здався. Хіба продасть. Щоб почати щасливо жити повинно вистачити. А Тетяна мала дуже детальний план, як стати щасливою.

Дівчина не планувала у селі залишатися після завершення школи. В такому болоті золотої рибки не виловиш. І Богдан Тетяні у перспективі був зовсім не цікавий.То поки у місто не вирветься, хай би був. А в місті Тетяна мріяла знайти мільйонера, який буде носити її на руках і виконувати усі забаганки.