Вірити в кохання

Розділ 9. "Кінець осені 2018 р. Подія"

Вкотре шоста вечора. Час, коли осінній день змушений мінятися місцем з ніччю. Осінньої пори такий обмін тривав недовго. кілька хвилин сірості, поки обмінювалися рукостисканням і темна темінь вривалася на землю.

Ніна давно вже не любила сутінки. Відтоді, як у їхній дім вдерлися, вечірня пора перестала для неї означати відпочинок від денної рутини. Та коли в домі ще крім неї хтось перебував, було інакше. Не так моторошно. Тепер, коли у такому величезному маєтку на ніч залишалася одна, боялася ходити коридорами будинку, коли смеркало. Одні лиш меблі, що в сутінкових кімнатах перетворювались у чорні, хижі плями Ніну позбавляли спокою. А що говорити про хмурі думки, котрі лізли звідусіль Ніні у голову саме вечірньої пори? І коли ще дні могла проживати, не думаючи про постійні проблеми, не ворохоблячи минулого, то вечір тепер цим найбільше Ніну лякав.

Вдень ще наче нічого. Врядигоди навідувалась Наталка. Співчувала Ніні. Як Наталка не подобалась жінці, та чомусь саме їй під час чергових відвідин, виклала все, як на духу. І про Семенові борги й про Дмитра Олексійовича, і про вперту Владу. Наталка, що лиш недавно почала оговтуватись від розлучення з Андрієм, кліпала очима і підтакувала. А тоді, наче між іншим, ляпнула:

− Нінко, дивно мені все це. Ти знаєш, що твій Семен з Андрієм моїм, тьфу, вже не з моїм, щоб та видра зараз там шмарклями просто перед ним стекла! Коротше, чому твій Семен ніколи й словом Андрієві про борги не обмовився? Вони ж наче незле дружили?

Ніна закліпала очима. Стенула плечима, даючи зрозуміти, що навіть не думала про це.

Наталка тримала в руках горнятко з кавою, в якому коньяку було більше в рази від кави. Мудрувалося їй так краще. Виходило, що Ніна взагалі не в курсі, що там зі спадщиною Семеновою. Всім займається Дмитро Олексійович. Та й компанії Семенові фактично йому належать. Відсьорбнула кави й наважилась нарешті висловити те, про що думала:

− Якщо чесно, то твоя Владка молодець. Цей Дмитро дуже темна конячка. Не так він, як його батько. Андрій з батьком його був знайомий. Я так чула від нього декілька разів, що той справжнє зло. Людину вбити для нього то так, як плюнути на землю. Мені здається, що Андрій його страшенно боявся. Хоча може лише здається. А тобі б не завадило перевірити, у якому стані Семенові справи не чиїмись мізками, а своїми власними. Якщо не можеш, то надійного адвоката винайми.

− Наталю, та я ж не проти була. Але ти розумієш, ми зараз ледь животіємо. Фактично без грошей залишилися. За що того адвоката найняти? За ті копійки, що я виручила з продажу своїх не таких вже й дорогих прикрас? Послуги хорошого адвоката і коштують немало. Дмитро казав, що він все вирішить і забезпечить нас. Що в цьому поганого?

− Та все погано. Далі свого носа не бачиш і волієш через ті його гроші власну дитину занапастити.

− Знаєш що, − Ніна не тямила себе від люті, − Не будь така розумна. Своїх дітей не маєш, а просто вроджений дитячий психолог! Я росла в бідності, знаю як воно, тому й не хочу, щоб мої діти повернулися до неї. Ясно?

− Та куди вже ясніше, − Наталка зітхнула, допила каву з горнятка і плеснула туди чистого коньяку, − В задниці ми обидві з тобою, і як з неї вилізти, поки не зрозуміло.

Крім Наталки Ніна ні з ким у селі не спілкувалася. Намагалася менше на вулицю виходити, бо відчувала на собі цікаві пекучі погляди звідусіль. Найчастіше їхала до тата з мамою. Кожного разу в дорозі за кермом, гадала, що скоро прийдеться продати автомобіль. Це, як виявилося, єдине, що їй належало за дев'ятнадцять років подружнього життя окрім прикрас. Єдине, на що спромоглася у Семена заробити. Гіркий посміх кривив уста. Хотілося плакати та Ніна стримувалася, як могла. Батьки лиш побачать її червоні очі, то знову почнуть читати мораль про сильний дух. Куди вже сильніший? Терпіла все. І Віталінину вагітність і Владині вибрики. Ніхто не питався, як їй. Кому вона цікава така! Як же Ніна сподівалася, що Влада скоро спам'ятається та повернеться додому. Дивувалася, що коханим Влади виявився Богдан. Хтось з села  в обласному центрі їх бачив разом і чутки про закоханих не змусили себе довго чекати. Це ж треба. Влада йшла по її слідах. Ніну мучило співпадіння. Чому Богдан? Знала давно, що він непоганий хлопець, та всеодно не пара її Владі. Ось Дмитро...

Дмитро Олексійович не давав про себе чути. Ніна згадувала його останній візит і розуміла, що може сказала щось не так, чи щось не те. Ще подумав, що то вона сама доньку відговорила від заміжжя. Якби ж то. Вона зовсім не противилася шлюбу Влади з цим чоловіком. Він видавався їй надійним. З ним Владі жилося б спокійно, що б там Наталка не говорила і на що б не натякала.

Ніна згадувала останню свою розмову з чоловіком. Що могло в її речах розгнівати Дмитра? Доймала висновку, що все. Все, про що вона казала. Та він в обличчі змінився, як вчув, що Влада у місто поїхала. Сподівався того вечора після вечері повезти Владу в театр. Сюрприз не вдався.

Ніна, затинаючись, розповіла про все, сказала що вже ніяк не може вплинути на доньку. Що вона дуже б хотіла, щоб Дмитро став їй зятем, та Влада останнім часом не керована зовсім. Одна надія, що переказиться.

Дмитро вже не куштував до кінця вечері жодних Ніниних страв. Лікті на стіл, долоні в замку. Позираючи  з під лоба на Ніну розпитував усі подробиці Владиної сварки з матір'ю.

− Ви вже мені пробачте, Дімо, та у Влади здається з'явився хлопець. Коли вона з ним познайомилася і де я не знаю.Чесно.Це він її вмовив у місто переїхати. Він має на неї поганий вплив.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше