Глава 14

Далі справа пішла швидше. План ми вигадали, потрібні артефакти знайшли. Мабуть, не тільки Раян пропадав у цій лабораторії. Чи Кейру до нього як наглядача відправляли? Настільки чудово вона тут все вивчила, наче сама сиділа над деякими з артефактів.

Нині це не важливо. Головне, що призначення половини з речей Кейра, що знаходяться тут, знала. Ось лише виникла проблема. Артефакти були порожніми та вимагали підзарядки. А як їх заряджати ні Кейра, ні тим більше я не знали. Стало так прикро! Ми вигадали гарний план, можна сказати по поличках його розклали. І тут така невдача. Вечеряли ми в мовчанні. Ми сиділи на м'яких подушках у гаремі, дівчат уже не було. Одні спали, інші влаштовували посиденьки. І коли я доїла смачний шматок смаженого м'яса і зібралася бігти до Хранителя, мені на думку спала чудова ідея. Я прошу його допомогти! Або хоча б підказати, як їх зарядити.

Тому вночі я на галявину не просто йшла, а летіла. Хранитель уже був там. Не відкладаючи у довгий ящик, я одразу попросила його допомогти. Він довго оглядав принесені мною артефакти – два камінчики на тонких ланцюжках. Так вони уявлялися мені. Нічого цікавого. Але тільки-но вони опинилися в лапах Хранителя засяяли, і я побачила старовинні написи на камені.

 - Хороша робота. - промовив Хранитель. - Ось тільки трохи грубувата. Але спишемо це на недосвідченість виробника.

– То ви допоможете їх зарядити? - Я сиділа за метр від нього, обгорнута в теплий плед. – Мені вони дуже потрібні.

– То чому ти не попросиш зарядити їх того, хто їх виготовив? - хитро примружившись, глянув на мене Хранитель.

- Не можу. Це сюрприз! - Знайшла я рішення. Говорити йому про свій план я не хотіла. Раптом він прихильник правила «якщо тебе вдарили по лівій щоці - підстав праву» . Я нічого підставляти не збиралася, а дати здачу!

– Добре, я допоможу. - Сказав він, на моїх губах засяяла посмішка. Плану бути! – Але зарядити його не зможу. Моя магія на таке не здатна. - І чим він тоді допоможе? Підкаже когось? – Ми зарядимо його у джерелі.

– Тут є джерело?

- Є звичайно. Як же йому не бути? І з деяких пір магії в ньому достатньо, щоб зарядити два артефакти.

– А раніше не могли? - Запитала в нього. Хранитель промовчав. І знову ці дивні погляди.

– Чому сидимо, на кого чекаємо? - подивився на мене Хранитель, коли з його лап зникли артефакти. Він їх заряджатися відправив?

– Чекаю на вказівки. – Сказала я. 

Він щоразу змушував робити мене різні завдання. Арію я вже розбудила і вона нетерпляче переглядала на Хранителя.

- Частковий оборот. Хвіст. – Хвіст? Це щось новеньке. – Не посміхайся, а дій.

Хвіст з'явився майже одразу. З кожним днем я все краще могла контролювати перетворення. Не знаю, може, магія цього місця так на мене діяла. Тільки я втратила концентрацію, як хвіст став гарячково виляти з боку на бік. Ще й вушка з'явилися. Помацала їх. Такі м'які.

- Сконцентруйся. - Видавши мені потиличник, промовив Хранитель. Довелося зосередитись на своєму тілі, відкинувши всі сторонні думки.

Додому я поверталася втомлена і задоволена, несучи в зубах мішечок із двома повністю зарядженими артефактами.

Спала я в кімнаті з Раяном. У кімнаті Ріни мені було самотньо.

Проспавши всього, якісь дві години, визначила я по сонцю, мене ніби висмикнули зі сну. Піднявши голову, озирнулася. Раяна вже не було. Мабуть, працює у кабінеті. Ну, і чого я прокинулася? Спробувала знову заснути, але не вийшло. Почуття передчуття або чогось довгоочікуваного оселилося в душі. З чого б це?

З боку вулиці почулися дивні звуки. Хтось приїхав? Я почула знайомий запах. Невже? Я зірвалася з місця і помчала на перший поверх. Збила кілька служниць, потім попрошу у них вибачення. Колись. Я, не зупиняючись, вилетіла в хол і на всіх парах врізалася в Ріну.

«Ріїінааа!!! - Прокричала я, вилизуючи обличчя поваленої на підлогу дівчинки. По холу рознісся її сміх. Боги, як я скучила за нею. - Ти де була? Ти чому нічого не сказала? Ти уявляєш, що я відчувала, коли вранці не могла знайти тебе? Хоч би записку залишила! Від тебе ні дзвінка, ні есемески! Я місця собі не знаходила!»

«Стій, стій! - Зуміла вставити Ріна в мій монолог. Я зупинилася і подивилась на дівчинку. - По-перше, я гадки не маю про які есемесках ти говориш. А по-друге, може, спершу злізеш з мене? Реоліна буде незадоволена, якщо побачить мене на підлозі».

Ой, що це я змушую лежати дитину на холодній підлозі. Килим, застелений тут, не береться до уваги. Довелося підвестися з Ріни, але далеко я її не відпускала. Коли та сіла на диван, я примостилася поруч, поклавши свою голову на коліна, обхопивши її лапами. І тільки зараз я помітила Раяна, що стоїть у дверях. На його губах блукала сумна усмішка. Напевно, ми з Ріною зараз виглядали безглуздо і комічно, але мені байдуже.

«Ніколи тебе не відпущу!»  - Промовила я, насолоджуючись чуханням ніжними руками Ріни. За цим я теж сумувала.

«А доведеться» . - Сумно сказала Ріна. Я підвела на неї погляд.

Адже справді, Ріна живе з бабусею, а в Раяна вона в гостях. Ні! Її я більше не залишу! Подивилася на Раяна. Я попрошу його лишити її. Ще кілька занять і я зможу контролювати перетворення. Так, я оптимістка. Отоді й попрошу залишити Ріну. Хоча з чого раптом він мене повинен послухатись? Тоді напрошусь у вигляді няні чи служниці. І поїду з нею. Адже поїду? Я знову подивилася на Раяна. Чому від думок, що я від нього поїду стає сумно. Це дія тієї прив'язки?