1

1. Контакт

Не зовсім розумію, це що їх супротивники?

Серйозно? Ці малі?

Це щось почесне в них? Як ніби нагороди

полеглих ворогів? Навіщо вони органи їх носять на собі?

Частини тіл – це ж бридко. Хіба, ні?

І дивно.

О, ні, вони їдять мізки,

нирки, кишківники!

Ховаймося, ось там, хутчіш,

за небокраєм.

Сховаймося у цій блискучій сітці із судин.

Ой, як воно яскраво сяє, так мерехтить.

А це що? Ембріон?

О, ні, це звідки воно впало? Він що серйозно? Жах якийсь. Сирим?

Відкрий-но люк, бо щось мені погано.

Ой, такі маленькі, милі, дивовижні.

Чому вони їх носять у собі?

Хіба це зручно? Прямо всередині?

Так дивно. Хоча ні,

на цій землі, мабуть, інакше неможливо –

безпечніше, я зрозуміла.

О, ні, це що він робить? Дивись униз! Диви!

Ось той, диви. Це що – кров? У банці трилітровій?

Куди? Навіщо? Кров’ян – що? Не дочуваю.

Ну все, тримай, свідомість я втрачаю.

Стільки запитань.

Ні, любий, полетіли краще далі,

поки самі не стали ми сумками.

Нібіру може?

Могутні ящери, сподіваюсь, більш м’які.

Ох і досвід! Чи повірять?

Ну і зухвалі ж ми мандрівники.

Давай, мій зелененький, що є сили –

тисни по всіх кнопках.

Геть від можливої могили,

вмикай останню швидкість, щоб не наздогнали.

Мабуть, не будемо дружити ми світами.

Тікаймо непомітно між зірками

з цієї дикої планети хижаків.

2.

«Твій біоскафандр такий замалий,

як же влізла ти в нього уся? Як тобі? Зручно?»

«Ні – затісний, непродуманий весь взагалі».

«Ой, не скигли! Мій он кривий.

Вип’ємо, подруго, з новим рівнем тебе!

Ось у неї нема запчастини.

Як забути могли на заводі таке?

Хтось в листі обхідному відмітив не те

і залишив її без деталі?

Чиясь дурість? Образливо це!

Вип’ємо, подруго без запчастини. Як тобі?»

«Залюбки б обмінялась!»

«А ти що?»

«Вже тут загубила».

«Як так? Не доглядала?»

«Ні, не знає ніхто.

Наче всі ми тут партія з «браком» –

так нам кажуть. Не слухайте їх!

Де інструкція та, де написано ось –

це зразок, ця модель. Хто її написав?

Що є норма? А що ідеал?»

«Вип’ємо, подруго що загубила!

Стільки мудрості в тебе – ділися знанням».

«Пощастило – я так всім кажу!

Стільки рівнів пройшла, а секрет головний,

осягнути ніяк не могла.

Ці скафандри – ніщо! Крізь них подивіться,

усередині, там – в глибині.

Нагорі їх швиденько збирають, не тому що ледачі вони.

А тому що заводи ті роблять не пакунки, а душі.

Цей продукт – досконалість, там гарантія – вічність,

а обгортки – на повторне вживання,

або ж біорозкладні».

3. Це все насправді? 25.03.22

Чи можу попросити я гравця,

який керує моїм персонажем –

будь ласка, любий, натякни,

це все насправді?

Чи мені не хвилюватись?

Ми в Матриці?

Це симуляція? Чи сон?

Якщо це так, коли вже прокидатись?

Це катакомби? Кабелі

стирчать із мене,

а це кокон?

Давай якісь деталі, не тягни.

Щоб не казали інші ­–

у цю реальність не повірити мені!

А як вже видав ти таке завдання,

пробач вже за зухвалість,

то розблокуй уміння, витривалість,

хоча би плюс один до маскування.

А може перевірка для душі?

Я мертва? Це Тартарари?

Чому усе червоне навкруги?

Це шлях? На інший рівень перехід?

Якщо це так, давай скоріш на вихід!

Благаю, натискай вже той ресет –

зітри це кляте коло пекла.

Я опритомніла в обід. І зник той корабель.

Це був кошмар, бридкий сюжет –

система дала збій.

Усі живі, нема розрухи,

тортур та болю, зла та муки,

а навкруги – лиш соняхи,

і небо

тихе-тихе.

4. 23.03.22

Чи зможемо це пекло подолати?

Давай долоньку та пішли перевіряти.

Штовхнув нас лютий в бісове болото –

тут морок, але нас не налякати.

Четвертий вершник прискакав в наш дім,

примусив нас з початку починати.

Обрати долю іншу,

й стати

тим, ким ми не мали стати.

Ті, що були до нас, з небес попереджали –

пізнали, бачили, ми все це відчували!

Ми тут, де світло! Чуєте, нащадки –

там, на землі, залишили нотатки

та хрести.

Будь ласка, не повторюйте помилки,

роздерти кляте коло настав час.

І тим, що будуть після вас,

залиште – землю, стяг,

іконостас.

Багряним кольором рукопис напишіть,

те, що на серці –

слів не підбирайте.

Тут вершники були багато раз,

ми зупинили їх –

навіки.

Видихайте!

5.

«Подвійний де листочок?»

«Це був іспит?»

«Так, і ви його пройшли.

Вітаємо, проходьте, не баріться.

Ой, ні, чекайте, ще не вирішено все».

«Пані, ви затримуєте чергу,

скоріш-скоріш, проходьте ж уперед».

«Мені ж тільки спитати!»

«Ви вдруге тут? Платіть вже врешті-решт!»

«Це що ще за грабіж? Хіба не 2 копійки?

Кличте Харона. Він тут головний?»

«Інфляція, мадам, побійтесь Бога,

пройшли роки!»

«Тепленько тут у вас, а я не по погоді».

«Не журіться, у нас добро у моді,

встигаєте, ще є чиста сторінка, ще є час!»

«Шановна, прокидайтесь – пройшла анестезія,

вітаємо, ось тут от підпишіть».

«За що рахунок? За світло у тунелі?

Шокована! І там, і тут деруть!»