Вірші. Громадянська лірика

Запали-но, народе, ти вогники

Дрижать наполохані вогники
На пагорбах з каменів й вод.
«Стрибай до нас!» — кличуть чортики,
Й помчав щодуху народ...

А може, то зовсім не чортики, а янголи з якогось дива́...
Хіба відрізнити їх, згорблених; рогами чи німбом — вага?
А може, господь причаївся: святою водою умить.
Умив — запекло, заболіло... Бог дияволом стався у мить!

Куди не крокуй ти, народе, то ні раю, ні пекла немає.
Вони-то були — союзи... Радянські чи євро? Хто знає?

Хто знає?

Кого нарікати ворогом? Чим, друже, тебе частувати?
Різні й паморóчливо схожі: «яблокі», «епли»... Між чим обирати?

Між чим обирати?

Запали-но, народе, ти вогники; дрижачі чи рівні — пусте. 
Сусідські хай в темряві блимають. Тебе хвиля до своїх принесе...
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше