Вірші. Інтимна та філософська лірика

Я віднедавна більш не прагну вічності

Я віднедавна більш не прагну вічності. 
Не шиюся у дурні, хоч заздрю монументам.
Що жалюгідніше за акти прозаїчності,
Яким забракло духу для моменту? 

Яким несила дочекатись небуття,
Несила так, що мчать од невідомості
Не озираючись, назад крізь все життя...
А ще й початку нема в тій невагомості.

Ще тлінь не зтліла, клин клином не ганяли,
Ще сам Господь у світі цім не жив! 
Світобудови потворні маргінали
Космічний пил вирощують для нив. 

Я віднедавна більш не прагну вічності.
Коли «недавно» переходить у «давно»?
 Коли «давно» стає розрядом споконвічності?
...Я сподіваюсь, мені знати не дано.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше