Врятуй мене

Глава 13

Весь час, аж поки не виходимо з планетарію, ми мовчимо. Я у повному ауті, оскільки, бляха… мені сподобалося його цілувати. Мені сподобались його губи, сподобалось як відповідав… ніжно та залежно, чорт забирай. А Артур… не знаю про що він думає, напевно про те, яка я навіжена. Що сама накинулася на нього, але… мені байдуже, буквально. Бо я заслуговую цього, банального поцілунку.
Мені це сподобалось і знаєте, я б залюбки це повторила. Не думала, що ось так відчувають дівчата. А виявляється… весело гмикаю сама собі, бо здається саме так і виглядає чистий кайф. Хлопець обхоплює мою долоню й міцніше стискає її. Цікаво, він щиро це?.. сподіваюся, що ні. Нехай радує мене, нехай закохає, але не закохається сам. Нехай… адже так і буде для усіх простіше, а я зможу пізнати, що таке справжнє кохання й чи існує воно взагалі.


Вулиця зустрічає повною темрявою. Годинник показує вже десяту вечора, а у мене відчуття, ніби ми тільки зустрілися. Не хочу повертатися поки додому, не хочу розуміти, що скоро може все скінчитися.


- Сподобалося? – обережно запитує Артур.

- Дуже, — з захватом дивлюся у його блакить. – ти не уявляєш, що зробив для мене. Дякую тобі за це, — посміхаюсь й цілую хлопця у щоку.

- Я радий, — відповідає, а тоді закидає руку на мої плечі. – прогуляймось, чи додому?

- Прогуляймось, — хмикаю весело. Так, я справді хочу ще хоча б трішки лишитися у Києві… або ж, просто з Артуром.

Мені подобається це місто, справді. Тут навіть у таку пізню годину ще досі грає жива музика на вулицях й це капець як класно. У нас такого не має, у нас лише п’яна молодь може заливати співом вулиці, а тут… це ніби частинка самого Києва. Усім містом розкидані новорічні локації, які моментально закидають тебе десь у Америку. І я насолоджуюся усім цим, ніби в останнє, ніби це єдине, що дарує ковток повітря.


- Уже досить пізно, — каже хлопець. – твої батьки будуть хвилюватися.

- У мене тільки мама, — прокашлююся. Якось некомфортно таке казати, але ж це правда. – і, запевняю, хвилюватися вона почала, коли побачила тебе з цигаркою, — весело сміюсь та б'ю хлопця легко у плече.

- Бляха, — підтримує мій сміх. – мені слід почати хвилюватися?

- Думаю, ти не став її фаворитом.

- Шкода, — посміхається Артур.

Ми швидко доходимо до автомобіля хлопця, він як завжди відкриває для мене дверцята, а тоді сідає й сам.


- Знімай свій верхній одяг, — наказує й це трохи лякає, але, коли тягнеться на заднє сидіння за пледом, я заспокоююсь. – кажуть, що у холодному одязі важко нагрітися, — знизує плечима й забирає моє пальто, а тоді накриває пледом. – ти… дуже красива, Еля, — шепочу, ледь не торкаючись своїм носом мого.

- Дякую, — шепочу. – і за плед теж.

Додому їдемо у тиші. Не можу надихатися апельсином та корицею й шкода усвідомлювати, що зовсім скоро з нею доведеться прощатися. Тишу розриває дзвінок від Давида й це відразу повертає у реальність й змушує засмутитися.


- Слухаю, — фиркаю, наперед знаючи, що саме він хоче. – слухай, я зараз зайнята.

- Я швидко, — каже. – завтра у вашому місцевому ресторані на шосту, Богдан хоче відчути колорит міста своєї нареченої.

- Ти ж знаєш, що я ще й передумати можу? – гиркаю, бо його слова дратують, а ще викликають огидні мурахи по шкірі. Він ніби нагадує, що так, Еля ти сама себе продала.

- Не роби дурниць, — протягує й збиває дзвінок. Мерзотник. Як так можна розмовляти із власною донькою? Злість полонить серце до тремтіння у всьому тілі.

- Щось сталось? – обережно запитує Артур.

- Ні, все просто чудово, — фиркаю. – як на рахунок зустрітися завтра знову?

- Я би з радістю, Еля, — зітхає Артур. – але завтра у мене знайомство із сестричкою, тому не вийде. Хоча, можливо мені вдасться втекти, — посміхається та кладе свою долоню поверх моєї. – хто знає.

Чи засмучуюсь я?


О, так, це навіть важко назвати сумом. Мені паскудно, бо навіть Артурові плани вказують на те, що я маю піти на ту зустріч. Маю продатися, аби натомість отримати життя. А ще… ще це допоможе Давиду. Шкода тільки, що швидше за все я в останнє бачу хлопця. В останнє відчуваю апельсин з корицею та радію блакиті у його очах. Дуже шкода, але ж я сама зробила цей вибір.


Можливо, тоді, коли вилікуюсь ми ще зустрінемось, можливо у нас навіть щось вийде, але зараз… зараз я маю піти заради свого життя й заради власної мами.
Артур привозить під будинок й навіть сам цілує на прощання. І так, на прощання, я це чудово розумію, а от він… напевно він думає, що у нас ще будуть зустрічі. Прошу хлопця, аби дозволив залишити свій плед й він дозволяє, правда дивується цьому, але не заперечує.


Коли відпускає мою долоню мені стає важко, буквально. Я хочу бути вільною. Вільною і здоровою, аби робити власний вибір, аби насолоджуватися життям. Я так хочу, а власний батько забирає цей вибір.


Коли закриваю за собою двері будинку, спостерігаю у вікно, як Артур від’їжджає, а разом із ним і мої мрії. Моя свобода.


Мама вже давно спить, а Оленка пішла додому, тому швиденько приймаю душ та залажу під той самий плед Артура із запахом апельсини та кориці. Вірю, що саме він допомагає солодко заснути.


Уранці прокидаюсь швидше для того, аби сказати мамі про нашу сьогоднішню зустріч. Чхати я хотіла на те, чи проти батько чи ні, але мама піде зі мною, бо так я відчуватиму себе у безпеці.


- Мам, — кличу рідну, яка як завжди порається на кухні. – добрий ранок.

- Привіт, — цілує у щоку. – як побачення?

- Неймовірно, — кажу відверто,  але радості не відчуваю взагалі.

- Тоді, що з настроєм?

- Сьогодні зустріч із тим Богданом, — кривлюся та закидаю до рота оладку.

- Ти ж знаєш, що можеш просто не піти?

- Знаю, але ми підемо, мамо, — наполягаю. – я хочу жити, тому власне, це єдиний вихід.

- Елю…

- Ти підеш зі мною, так відчуватиму себе комфортніше, — кажу, а тоді додаю ще дещо. – і, мамо, зробимо з тебе цукерочку, нехай Давид побачить кого втратив.

Після обіду Давид телефонує знову, нагадуючи, що зустріч ніхто не скасовував. Звісно, він переймається моєю відмовою, це ж погано вплине на нього самого. Я одягаюся у відверту вишневу сукню та ботфорти, нехай побачить цей Богдан, яку дочку «виховав» Давид. З мами теж робимо красуню, вона у мене струнка, тому їй личить будь-яка сукня. Тому обираємо чорну сукню, яка підкреслює талію та завиваємо волосся.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше