Врятуй мене

Глава 16

Брат буркає розлючено, але вирішує не нервувати. Тому підіймає мене та веде до автомобіля, допомагаючи забратися усередину.


Мені огидно. Противно та й взагалі дивно від усього, що дізналася. Моя мама була коханкою… вкотре повторюю собі у голові ці слова й не можу повірити, що це правда. Так, все дійсно зійшлося і заспокоївшись я це зрозуміла.


Тепер зрозуміло, чому Артур старший, чому батькові було байдуже усі ці роки на маму й на мене, і найголовніше, чому Артура Давид любить, а мене ненавидить.
Взагалі правильно, для чого рятувати дівчину, яку ти зачав випадково, сам цього не схотівши. Та й напевно, він і був проти мого народження, та тільки мама захотіла, аби народилася.


Чи образливо?


Дуже…


Попри усі плюси й мінуси, мені нестерпно боляче й образливо, бо найближча людина зрадила… моя мама. Чому не розповіла? Боялася, що засуджу її? Я б не засудила, я б зрозуміла її, але зараз…


Хоча у всьому цьому і є великий плюс, це Артур. Мій брат. Так, я маю право називати його своїм братом. Він інший, він хороший… хороший до мене й здається, близький… занадто близький.


Кидаю погляд на хлопця, який вправно виїжджає на засніжену дорогу й тепер спокійно продовжує рух.


- Елю, ти тільки знай, — каже обережно. – я завжди поряд, і щоб не сталося, у будь-яку хвилину я заберу тебе від нього, — стверджує, а тоді запитує: - зрозуміла?

Киваю й не відводжу погляду. Він красивий, але чомусь зовсім не схожий на мене та на Давида. Тільки очі, вони такі ж блакитні як у нас. Напевно перейняв риси обличчя від мами й схоже, вона у нього теж красуня.


Чи законно так говорити про жінку яку б мала ненавидіти?


Законно… даю собі згоду, бо це моя мама стала коханкою, а вона… вона була законною дружиною Давида.


Коли в'їжджаємо у межі міста стає лячно. Не знаю від чого, скоріш за все від передчуття близькості Богдана. Від того, що мені доведеться залишитися із ним сам на сам під одним дахом. Та й взагалі із чоловіком в цілому. Я звикла жити з мамою, і аж ніяк не думала, що у сімнадцять моє життя кардинально зміниться.
Артур вправно минає центральні вулиці міста й заїжджає у якесь поселення, воно ніби відокремлене від усього світу. Ні, не можу сказати, що схоже на те, де живемо ми із мамою, але тут теж доволі спокійно.


- Ми під’їжджаємо, так? – нервово запитую та переминаю край пальта.

- Ми вже на місті, Еля, — каже Артур й стає прямо перед високими металевими воротами. Вони повністю закривають вигляд на територію, що ховається за ними. У висоту буквально метрів п’ять. Цікаво навіть, для чого такий паркан. – нічого собі паркан, — не витримую й видаю уголос.

- Ага, — хмикає Артур. – Богдан у нас любить, аби у особистий простір не втручалися репортери.

- Зрозуміло, — хмикаю. Мені це навіть на користь, ні від кого не доведеться ховатися та й взагалі, буду почувати себе вільно тут… звичайно, коли лишатимусь на одинці.

Ворота перед нами відчиняються і я здивовано спостерігаю за цим. Цікаво, звідки Богдан знає, що ми вже тут, якщо за цим парканом нічого не видно.


- Камери, — весело хмикає Артур, коли підмічає моє здивування.

- О-у, — киваю й стає соромно. Звісно ж, камери. Хто сумнівався, що у такого чоловіка їх немає.

Нас зустрічає охорона й це теж неабияк дивує. Я звичайно не настільки селючка, бачила у фільмах, як живуть мажори, але щоб на стільки та в реальності…
Артур виходить з автомобіля й дістає валізу, а тоді допомагає вийти мені. І тут починається шоу, коли хлопець хоче провести до будинку його зупиняє охорона й буквально забороняє робити будь-які рухи.


- Тільки дівчина, — каже охоронець без жодної емоції на обличчі.

- Я не відпущу її саму, — гиркає Артур й знову хапає валізу та мою руку, начхавши на правила Богдана.

- Тільки дівчина, — повторюється чоловік у костюмі. – її проведуть, Артур Давидович, а Вам заборонено переступати поріг дому.

- Якого біса? – гиркає брат. – Богдан геть очманів. – констатує й пирскає від злості.

- З Елею усе буде добре, — запевняє охоронець. – за нею наглянуть, не хвилюйтесь.

Артур дратується, а я розумію, що ситуацію потрібно рятувати, бо здається у брата здають гальма й хто знає, чим його нерви обернуться для нас усіх.


- Артуре, — стискаю долоню, якою тримає міцніше. – не хвилюйся, я справлюсь. Обов’язково зідзвонюсь, коли матиму змогу.

- Ти уже стаєш заручницею, Еля, — фиркає брат. – мені не подобається це, як і те, що мене не пускають у цей клятий дім.

- Все під контролем, — заспокоюю його, ніжно погладжуючи шкіру. – я не маленька.

Брат міцно стискає мене у обіймах, а тоді шепоче на вухо, аби пам’ятала, що він завжди поруч і готовий надерти пику Богданові у будь-який момент. Я киваю, а тоді відпускаю хлопця за межі дому й тільки, коли за іномаркою Артура зачиняються ворота, я помічаю усю красу територію біля будинку. Сам дім скляний, зовсім не схожий на ті палаци, у яких зазвичай живуть багаті люди з кінофільмів. Швидше це щось інакше… інноваційне. Таких будинків я ще не бачила. Він повністю скляний, лише деінде вставлений чорний орнамент. Красивий…


Тут усе вкрите газоном й видно, що за ним доглядають. Територія на стільки велика, що стоячи на одному місці не відкривається увесь вигляд на неї. Тут навіть басейн збоку будинку. Найбільше дивує те, що зараз зима, а він під накриттям й з нього помітно парує, що означає тільки одне – вода тепла й у ній можна купатися. Не встигаю обдивитися усе, як до мене звертається той же чоловік, що випровадив брата.


- Еля, — хапає валізу. – я проведу Вас до кімнати.

- А можна… - не встигаю договорити, помічаю лише те як чоловік заперечно мотає головою й відразу замовкаю. Здається, я дійсно стала заручницею. Лялькою у руках дитини, яка вважає, що зі мною можна робити усе, що заманеться. Вирішую не сперечатися, тому просто крокую за охоронцем, який проводить мене у скляний дім.

Дім зустрічає повною тишею і тільки потім чуються кроки. Чорт… нервово переминаю пальто, бо до голови приходить лише один варіант того, хто це йде. Але… видихаю, коли помічаю жінку років п’ятдесяти, що несеться до нас й весело посміхається.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше