Частина 2.

Заснути вчора мені вдалося далеко не з першого разу. Чи то думки про цього сталкера заважали, чи то страх знову проспати. По тій же невідомій причині прокинулась я дуже рано. Встигла занести ключ до майстерні та від неї вже пішки попрямувала на роботу. Пятнадцать хвилин прогулянки мені не завадить.

Вже підходячи до бібліотеки я помітила знайомий позашляховик.

- Якого біса.. - промовили ми в унісон.

-.. ти тут робиш?

-.. ти мені збрехала?

- Що?

- В тебе проблеми зі слухом, Супермен? - серйозно запитав Адам.

Його ліва частина щелепи була в фіолетових синяках, а рана на губі покрилась коркою.

- Що ти несеш, про що я збрехала?

- Ніби ти не знаєш! Про те де ти живеш!

- Що? Ти серйозно? Думав я  кожному першому зустрічному проводжу екскурсію своєю квартирою? - я обперлась на капот з лівої сторони автомобіля та схрестила руки на білій толстовці.

- Не в цьому справа, я просто хотів тебе зранку підвести до університету, та в "твоєму" під'їзді і чути не чули ні про яку Макс!

- Ти що стукав у кожні двері? - я не стримала посмішки.

- Звичайно стукав, чого смієшся?

Одягнений в чорну футболку, поверх якої чорний піджак, він виглядає таким елітним. Повірити не можу, у тому будинку що найменш двадцять квартир і він оббігав їх всі?

- Просто ти такий йолоп.

Він підійшов впритул і поставив руки на машину по обидві сторони від мене.

- А знаєш що анітрохи не спростило мені пошуки?

Дивлячись прямісенько в його зелені очі я нічого не відповіла на це риторичне запитання. 

- Те, - продовжив він, - що я шукав Макс, а не Джейн.

В мене округлились очі від здивування.

- Ти назвала мені не своє ім'я! - Адам зробив крок назад.

- Досить звинувачувати мене у брехні! - я підвисила голос.

- Я ненавиджу брехунів, тому сама не брешу! Те що я не показала тобі свого дому не брехня, а самозахист, а на рахунок імені я тобі не брехала!

- То ти хочеш сказати, що Джейн Сміт це не твоє ім'я?

- Моє, - я опустила очі і тихо додала, - але друзі звуть мене Макс.

- І що це, чергова брехня? - з натиском спитав він.

- Хей, Макс. - я різко повернула голову на поклик. Від головного входу в нашу сторону біжить худорлява світловолоса Грейс.

- Я не могла тобі дозвонитися, що з твоїм телефоном, знову електрику відключили? Тобі пора щось з цим робити, поговори з Семюелом, або хочеш я поговорю.

- Що ти тут робиш? - я поспішила перевести тему, поки вона не ляпнула ще чогось.

- Я хотіла тобі сказати, що сама вийду сьогодні, мені вже краще, було звичайно дуже погано, та зараз все гаразд, але в тебе як завжди вимкнений телефон і ..

Вона обернулася до Адама, ніби щойно помітила, що ми не самі.

- О привіт, я Грейс, коллега Макс. - блондинка простягнула руку і він потиснув її, - А ти Адам, я знаю, ми вчимося на одному курсі, ти навряд чи мене пам'ятаєш, ми рідко пересікаємось, та я тебе запам'ятала. - вона так швидко говорить, що навіть не встигаєш нічого відповісти.

- З вами звичайно весело, та робота кличе, побачимось на лекціях, бувайте.

Вона повернулась до бібліотеки, а ми так і залишились стояти мовчки трохи ошелешені. 

- То тебе підвести до університету чи як?

- Ти там теж навчаєшся чи як?

- А ти гадаєш звідки я знаю, що ти там навчаєшся?

Питання на питання? Можу в це грати увесь день.

- А це нічого, що така велика брехуха буде їхати з тобою в одній машині? - самовдоволено спитала я.

Він нічого не відповівши відкрив двері зі сторони пасажира і запросив мене сісти. Тим самим прийнявши поразку.

- Прошу вас, місс Макс.

- Гарно дякую, містер Адам.

Оббійшовши позашляховик, він сів за кермо.

- Що ж, покатаємось. - посміхнувся хлопець. - Пристибни пасок.

- Ти що збираєшся ганяти? - спитала я, виконуючи його наказ.

- Нізащо! Не на цій машині і не тоді, коли ти сидиш поруч.

Радіо увімкнулось коли він завів двигун, заграла пісня Home - Machine Gun Kelly. Я осмілилась перемкнути її на рядку "хто небудь відведіть мене додому". Не люблю такі пригнічуючі пісні. 

Адам просто поглядував на мене поки я шукала нормальну станцію. Врешті решт мій вибір пав на пісню Bad Ideas - Alle Farben.

- Хотів би я, щоб у нас були хороші спогади. - ніби випадково вимовивши це вголос він різко перевів погляд на мене.

- Маєш на увазі, що хочеш втнути щось безглузде? - я підозріло примружила очі.

- Давай прогуляєм сьогодні лекції?

- Ти так жартуєш?

- Я серйозніший ніж президент на інавгурації.

- І що ми будемо робити?

- Наберемо різної смачної їжі та поїдем кудись.

- Куди?

- Байдуже, куди очі бачать, туди де ще ніколи не були. Каліфорнія великий штат.

- Я не можу.

- Давай, Супермен, чи ти злякалася?

- Я більше на це не куплюсь! Я дійсно не можу. Мене знімають зі стипендії і це мій останній тиждень в університеті, мені хочеться вижати з нього по максимуму.

- Он воно що. А чому знімають?

- Якась дівчина обігнала мене в тесті і їй віддають мою стипендію.

- Що ж тоді можливо іншим разом.

Ми під'їхали до кампусу і я попросила його зупинитись, щоб не привертати лишньої уваги. 
Та він відмовився і зупинився лише коли знайшов місце на парковці.

Я швидко попрямувала до входу. Добре що йдуть лекції і нас ніхто не побачив.

- Дякую, що підвіз Неперевершений Адаме, та нема за що, Макс, звертайся в будь-який час.

- Що? "Неперевершений"? - це дійсно вирвало істеричний сміх з моїх легень.

- Допоки на горизонті не з'явиться Джоні Депп - я неперевершений.