Розділ 26

Донечко, бери від життя лиш найкраще - ти цього варта. Ліпше бути невиправною оптимісткою та завжди вірити в щось хороше, ніж жити похнюпившись, постійно очікуючи підступів долі.
Мама поруч з тобою...

P.S. Сьогодні я серпанком опущусь на землю.

Ельвіра
Нервово розправляючи драпіровку сріблястої сукні, відчувала тривогу та навіть легкий страх. Коктейльна вечірка і знайомство з новим для себе оточенням... Ну як тут не тремтіти в передчутті якоїсь катастрофи?! Це ж зовсім чужий мені світ, зі своїми правилами, етикетом та нормами. Боялась щось не те зробити, сказати - взагалі все страшило.

Також боялась зустріти Стаса, оскільки він явно ходить на такі заходи, сам же повідомляв. Ще й разом з нареченою. На мить заплющила очі, приводячи думки до ладу. Можливо, його не буде. Батько не повідомляв кого запросив, та і сенсу не було, я ж однаково не знаю людей з його оточення. Саме тому для підтримки і запросила подругу.

- Ти реально зараз наче принцеса з казки! – вкотре захоплено повідомила Тіна, намотуючи навколо мене чергове коло.

Трохи привела до тями, вирвавши з неспокійних роздумів. Усміхнулась їй. Наді мною декілька годин чаклували різні майстри і зараз дивлячись в дзеркало сама себе не впізнавала. До того ж ще й ця сукня... небачена досі розкіш, але і не дивно, якщо враховувати хто мій батько, це ж його профіль.

- Готова? – в кімнату без стуку увірвалась Світлана Георгіївна, та зневажливо окинула мене поглядом.

Цей її ввічливо-холодний тон викликає якусь ніяковість. Хоч знаю зовсім недовго, але за цей тиждень ще не бачила посмішки, не чула ні одного доброго слова, проте розраховувати на таке і не доводилось.

- Так, - спокійно відповідаю, гордо випрямивши спину.

- Ходімо. – той самий тон.

Схопила Тіну за руку, шукаючи підтримки, і ми попрямували.

Відвіз водій. Дорогою майже не розмовляли. Блукаючи думками, усвідомила, що батько веде себе якось дивно в товаристві своєї дружини, постійно ігноруючи її. Взагалі не розумію такого. Навіщо жити разом, якщо їм це зовсім не приносить радості. Так, цей новий світ для мене якийсь занадто дивний, мабуть, вижити в ньому буде нелегко, та я мушу. Зможу!

Невдовзі всі разом стояли у величезному залі. Світлана Георгіївна біля батька з таким гордим виглядом, ніхто і не запідозрить, що в їхніх стосунках можуть бути якісь проблеми. Наче її зовсім не тривожить те, що змушена зараз представляти мене своїм знайомим. Роззирнулась навколо, тут, мабуть, всі грають свої ролі, одягаючи маски ввічливості.

Стоячи поряд з ними також була змушена постійно посміхатись новим гостям, яким мене без зупину представляв батько. Звичайно запам’ятати імена і обличчя всіх тих людей було практично неможливо, це я вже усвідомила після третього гостя, тому навіть не старалась, лиш привітно усміхалась, надіючись, що це випробування скоро закінчиться, оскільки знала, що коктейльні вечірки влаштовуються в першу чергу для спілкування та знайомства, тому і закінчуються через декілька годин.

- ...Рената. – ім’я нової гості швидко приводить мене до тями, навіть не звернула увагу на її батьків, з якими мене також знайомили. Широко розплющивши очі втупилась в неї, навіть забувши привітно усміхатись, бо ж чудово усвідомлювала, що переді мною та, чиє місце я недавно мріяла зайняти.

Така горда осанка, а ці повільні рухи... Безсумнівно, вона істина леді! Вся така манірна, витончена, доглянута, чепурна і красива.

- Рада познайомитись. - промовляє таким спокійним, глибоким, та проникливим голосом. Зловила себе на думці, що вона навіть може бути співачкою, адже голос дійсно заворожливий. - Така неординарна історія. -  не зводить очей.

В неї якийсь дуже дивний погляд, наче розглядає, але не так як всі інші, а більш прискіпливо. Навіть незручно стає. Поруч з нею хочеться гордо випрямити спину, згадавши про осанку і всі хороші манери. Дивно якось впливає...

- Таке життя, - повідомляю впевнено, так само не зводячи з неї очей.

«Можливо, їй відома історія зі Стасом, тому так і розглядає» - з’явилась раптова здогадка. Тим часом вона гордо розвернувшись повільно попрямувала до таких самих витончених панянок, залишивши своїх батьків.

Значить без «супроводу», навіть зітхнула з полегшенням. Хоч щось радує, не хотілось його бачити.

І знову хлинули нові знайомства, які я і не думала запам’ятовувати, нові погляди та моя байдужість до всього, з маскою привітності на обличчі. Щось я не так уявляла собі подібну вечірку. В цьому всьому дійстві взагалі не було ніяких веселощів. Чому тут радіти?

- Ельвіра, познайомся, це син мого товариша, Марк. - голос батька змушує похапцем зиркнути на нового гостя, відірвавшись від розглядання групи гостей біля столу з закусками, які про щось завзято сперечались.

Дивлюсь впевнено і холодно, без завченої усмішки, чудово пам’ятаючи в яку гру зі мною грався.

- Такий прекрасний колір волосся, і колір очей, - протягує він точно так як і при першій нашій зустрічі, що явно порушує етикет. Спеціально це зробив, щоб я згадала, ще й так підозріливо посміхається. А потім додає: - І таке ж прекрасне і рідкісне ім’я.

Так, цей Марк однозначно вирішив познущатись, знову ті самі слова... Але я сміливо дивлюсь на нього холодним навіть якимсь презирливим поглядом, якому навчилась у Світлани Георгіївни, не кліпаючи. Це була помилка, але усвідомила її тільки згодом. Навіть злорадно хмикнув, незважаючи на батька з мачухою, окинувши недбалим поглядом і попрямував до таких самих нахаб, як і сам.

Невдовзі подібні погляди на мене почали кидати і ті молодики з його компанії, дехто крадькома, а дехто відкрито та зухвало. Хотілось дізнатись причину, добре розуміючи, що їхня поведінка далека від етикету.

- Еля, це все так дивно, - поділилась своїми відчуттями Христина, коли ми відійшли в сторону від батька і гостей, оскільки я нарешті зі всіма перезнайомилась.