Врятуй мене ще раз

Розділ 35

Донечко, ніколи не забувай, що сонце світить для всіх однаково, просто дехто не вміє насолоджуватись його теплом і обережно поводитись з промінням, тому замість красивого загару отримує опіки.
Мама поруч з тобою...

P.S. Сьогодні я огорну тебе обіймами вечірньої прохолоди після спекотного дня.

Ельвіра
Що він собі думав? Повідомив, що хоче поговорити і висловив підозри на рахунок Дениса. Дивний такий. Ніколи не міг змиритись з думкою, що буду з іншим, але постійно мріяв комусь вручити. Ця поведінка вже ніякій логіці не піддається...


Обоє так розлютились... довелось хоробро стати між ними, боялась буде бійка, навіть не так - думала реально повбивають один одного.  Такий трюк вже спрацьовував в минулому, але не цього разу, адже налаштовані були занадто рішуче і виглядали дуже люто. В останній момент ситуацію врятував брат Стаса, та розтяг їх. Весілля дивом минуло без бійки, хоч ці двоє дуже старались.

Щоб не погіршувати становище, навіть довелось похапцем повідомити Денису, що сама пішла зі Стасом, оскільки нам потрібно було поговорити. Такого дивного і розчарованого погляду, я ще не бачила. Відчувала себе якоюсь зрадницею. Та хіба могла вчинити інакше? Я їх обох хочу захистити, оскільки обоє щось значать для мене, проте як би там не було, а Стас то минуле, моє майбутнє - Денис, тому схопивши останнього за руку спробувала вивести звідти.

Звичайно, поїхати ось так одразу після цього інциденту ми не могли, адже це ще більше погіршило б ситуацію, довелось деякий час побути на тому весіллі. Денис явно злився і це чітко читалось в погляді, та був змушений продовжувати гру на публіку, приховуючи емоції. Батько взагалі розлютився до межі і кинувся з'ясовувати обставини. Мачуха не розлучалась зі своєю фірмовою маскою холодної ввічливості, тому було незрозуміло, що вона думає з цього приводу.


З різних сторін на мене кидали дивні погляди і явно мали про що поговорити, забувши, що прийшли на весілля. Не перестаю дивуватись правилам цього оточення, всі ведуть себе так, наче я скоїла жахливий гріх, але ж самі живуть не рахуючись взагалі ні з чим, адже їм це дозволяє «статус». Чому тоді засуджують мене? Чи тут так прийнято, знайти жертву і знущатись над нею. Про репутацію вони думають! А як же! Просто не бажають бачити в своєму оточені і все, оскільки я не підходжу під їхні стандарти - «знайдена дочка».


Та попереду мене чекали ще більші випробування, адже повертатись додому була змушена наодинці з Денисом. Як же було важко і ніяково відчувати на собі ці його сріблясті колючі очі. Сидів збоку, пронизливо дивлячись, наче щось вирішував і в цьому погляді вже не було тієї злості та роздратування, з’явилась якась пустота і байдужість. В ці хвилини я відчувала за собою вину, хоча насправді, винною ні в чому не була, оскільки добровільно нікуди б не пішла зі Стасом. Колись в нього був шанс, але він ним знехтував, тому я і поставила крапку на тих своїх мріях і фантазіях, а він здається, продовжує гратись, знову уявляючи себе моїм рятівником, а ще мене дитиною постійно вважав. Ненормальний.

Все, думки не повинні більше повертатись до нього! Набравшись сміливості вкотре підіймаю погляд на свого супутника і дивлюсь прямо в очі. Нам однаково потрібно поговорити про ту ситуацію. Він навіть прищурився. І що йому сказати? Одразу розгубилась.

- Хочеш мені щось повідомити? – вкрадливо запитує, помітивши вагання.

- Ні... – промовляю тихо, сміливо витримавши його проникливий погляд. І чому вирішила обманювати? Навіть сама не зрозуміла, все відбулось автоматично.

Взагалі, навіщо було вмикати в салоні автомобіля світло? Наче на якомусь допиті (хоча там ніколи і не була, але у фільмах бачила), ті злочинці точно відчувають щось подібне... інакше і бути не може.

- А мені здається, тобі варто, що-небудь розповісти. – той самий тон.

Від цього його стилю розмови в мене чомусь аж мороз пройшовся шкірою. Відчуття якоїсь небезпеки, точно як тоді, коли зустрічались в темряві і я його ще не знала. Дивно впливає на мене, навіть якась пересторога з’являється. В такі миті невільно згадуються слова Стаса, що він якийсь підозріливий.

Беру себе в руки, намагаючись скопіювати той холодний вираз обличчя, як у Світлани Георгіївни, та сміливо повідомляю:

- Ми лиш хотіли поговорити і все.

Мої слова на нього ніяк не подіяли, оскільки продовжив так само свердлити поглядом, немовби чекав повної сповіді, але ні, враховуючи освітлення – чистосердечного зізнання в злочині. А ці його пронизливі очі точно стимулюють до зізнання! Зиркає неначе йому все про мене відомо, ніби знає всі таємниці і навіть думки! Знову відчула вже знайомий холодок.

- Денис, що ти хочеш від мене почути? – нарешті не витримую.

- Чому не послухалась? – запитує з тією самою пронизливою безпристрасністю. – Я ж звелів йти до батька, а ти пішла з ним...

Він говорив так спокійно, виважено, але щось в цьому тоні було... краще б він замість цього проявив справжні емоції, а не ці награні, стримані.

- Я пішла б до нього одразу після розмови зі Стасом. – починаю виправдовуватись.

Знову ледь помітно прищурився, а мені натомість захотілось втиснутись в сидіння, наче це чимось допоможе.

- І про що розмовляли? – запитує так незворушно, наче йому байдуже.

- Це не важливо. – повідомляю і показово розвертаюсь від нього, не в силах більше витримувати дивний погляд.

- Ельвіра, розвернись до мене.

Легке роздратування в голосі, змусило одразу виконати наказ. В погляді з’явилась глибока замисленість, вже хоч якісь людські емоції. Але я однаково відчувала себе перед ним, наче під мікроскопом.

- Еля, до тебе ж ніби доходять всі чутки з нашого оточення... - раптом повідомляє тихо і  помірковано. – Значить, ти не могла не знати про певну пікантну ситуацію, яка вже давно у всіх на слуху.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше