Розділ 46

Донечко, якщо колись настане мить, де від одного рішення буде залежати все подальше життя, роби цей вибір серцем, оскільки тобі з ним доведеться жити. Серце завжди знайде правильний шлях.
Мама поруч з тобою...

P.S. Сьогодні я прийду до тебе веселкою, розвіявши всі тривоги.

Ельвіра
- Вибір за тобою!

Втупилась якимсь невидющим поглядом в цього чоловіка, якого вже деякий час називаю батьком, а його слова ще сповна не дійшли туди, куди мають дійти.

І як можна було таке вигадати?!

Ні! Він не може говорити це всерйоз! Але безпощадний і незворушний вигляд говорить зовсім інше. Нарешті згадую, що маю голос.

- Я не вірю... Ти не можеш мені таке пропонувати!

- Ельвіра вибирай, або ти йому допомагаєш уникнути в'язниці, або я допомагаю тобі від нього позбутися і відправляю за ґрати, звільняючи тебе від цих маніакальних переслідувань. Третього не дано! – знову та сама холоднокровність.

- Ні, - навіть категорично мотнула головою, - ти не змусиш мене зробити подібний вибір!

- Якщо залишиш все як є, його чекає в’язниця. Я виконаю цю обіцянку, бо інакше переслідуватиме тебе і надалі, це ж не закінчиться, він продовжить вчиняти ці безумства, так мені і повідомив. Ти ж сама бачиш до чого ця його одержимість тобою вже привела. Або приручи його, змусивши одуматись, або я відправлю за ґрати, це не може більше так продовжуватися. Хтось із нас мусить його зупинити, вибирай хто: або ти, або я.

Приручити...?

Поквапливо шукаю якийсь вихід і з’являється маленька надія.

- А якщо я скажу, що це не було викрадення... – і хоча батько ще більше розлютився через мої слова, спокійно витримала погляд та хоробро продовжила: - Якщо скажу, що добровільно поїхала з ним?! Вже давно повнолітня, можу вирішувати сама, куди і з ким їхати.

- Мені однаково, що ти скажеш, тебе ніхто не слухатиме. Маю до кого звернутись і йому вже ніхто не допоможе. Я за тебе відповідаю і не дозволю так поводитись з моєю дочкою. Він мусить розплатитись і отримає сповна! Він повинен був розуміти на що йде.

Зараз це прозвучало реально як якийсь вирок. Як батько до такого додумався?! Як може пропонувати щось подібне? Це ж ще гірше тих різних контрактів, через які Стас колись відмовився від мене... Це жорстокий шантаж!

- Ну навіщо цей примус? – підключаю благальний тон, може допоможе. – Мені ж тільки дев'ятнадцять!

- Байдуже. Я знаю, що роблю. Він відповість за бездумний вчинок.

Мабуть, його вже нічим не переконати, але я не здаюся.

- Якщо погоджусь, Стас ненавидітиме мене за це. – усвідомлюю, що говорю дурниці, адже він і так довивався моєї уваги, але можливо це допоможе...

- Ельвіра роби вибір. – навіть не слухав. - Ти готова допомогти йому? Якщо він щось значить для тебе, ти погодишся і врятуєш, якщо ж ні - я врятую тебе від нього, змусивши відповісти перед законом.

Налаштований як ніколи категорично. Невже дійсно доведеться зараз відповідати? Поквапно переводжу погляд на цю дивну фігурку на столі батькового кабінету - якийсь бронзовий кінь, виблискує передніми копитами. І що в ній такого, постійно тримає тут? Ковзнула очима по стосу сірих папок з якимись паперами, по розкладених бланках, коробці з під-чогось незрозумілого. Захотілось зажмуритись. Може все зникне коли розплющаться очі? Так і зробила, але реальність безмилосердна - батько злий.

Поводиться зараз мов на якійсь діловій зустрічі, наче він зовсім не батько... викликав мене в цей кабінет як на переговори. Ну так, переговори для нього сьогодні завершаться вдало. Переводжу погляд на нього - відповідь в моїх очах, навіть не довелося говорити в голос. Хіба я можу не врятувати його? Хіба можу дозволити йому потрапити у в'язницю?

- Це все, що мене цікавить. – встає, обходить стіл та обіймає, так наче я не повинна на нього злитись, наче зробив щось хороше. – Все буде добре.

Хотілось в це вірити, може не дарма недавно бачила веселку в небі. Вона ж завжди з’являється після дощу, даруючи якусь радість і навіть захоплення. Хоча дощ я також люблю... день чудовий наче все для мене, але ж як радіти всьому коли я в цю мить вже зрадила?

Знову жертва заради нього... от тільки чи оцінить... і чи не доведеться мені пошкодувати.

***   ***   ***

- Ти хочеш мені щось повідомити? – знову його вкрадливий пронизливий голос викликає якийсь холодок, змушуючи уявляти себе тим мікробом під мікроскопом.

Ледь не зажмурилась - я негідниця та зрадниця. Саме так і є. Щоб відволіктись швидко роззирнулась цим кабінетом, несподівано усвідомивши, що я тут вперше. Все таке дивне, навіть якесь неправильне... кімната взагалі мало нагадує кабінет, більше якусь ілюзію. Стіни білі, прикрашені декількома картинами з якимись пейзажами, невеликий взагалі пустий стіл, декілька стільців, вікно, жалюзі і все!  Чим він тут взагалі займається? Я ж майже нічого про нього не знаю! Що в нас за стосунки... були?! Здається, ці думки навіть змусили нахмуритись.

- Ельвіра. – різко привів до тями, змусивши глянути на нього. – Розповідай.

Навіть розслаблено відкинувся на спинку комфортного крісла, поставивши руки на підлокітники. Реально як в якомусь кінотеатрі з різними там D-ефектами. А я стою в декількох кроках від нього нервово стискаючи руки. Навіть не знаю з чого почати. Вперше в такій ситуації!

О... він вже приготувався до цікавої історії, це видно неозброєним оком! Може йому все відомо... Чомусь вкотре відчула холодок. Я ж прийшла сюди його кинути, а він зараз з таким спокоєм та проникливістю дивиться і чекає... Чого?

- Допомогти...? – вкрадливе питання взагалі вибило з колії.

- Не зрозуміла...? – втупилась вражено, розширивши очі.

Знову уважно роздивляється свого мікроба...

- Розірвати ці стосунки, - повідомляє блукаючи по мені байдужими очима, -  ти ж тому сюди прийшла.

Вміє він шокувати. А ще все помічає, саме цим і лякає, цією вкрадливо-впевненою байдужістю та проникливістю. Якесь двояке відчуття і радості, бо позбудусь цього всього і легкого жалю, адже він хороший, це я точно знаю, хоч би скільки Стас мене не переконував у протилежному. Цей хлопець не заслуговує такого відношення, але може це і на краще, що ми розійдемося, адже в нас з ним взагалі все якось дивно і поверхнево, ми хоч і були разом, але залишались чужими одне одному і ніхто з нас не пробував виправити цю ситуацію, ніхто не докладав зусиль. Він наче втратив до мене інтерес одразу після того весілля, але продовжував бути поруч.