Подяка

От і завершення! Спасибі вам усім, що були зі мною, за відгуки і зірочки-вподобайки - вони дуже надихали в процесі написання.

Всі ви допомагали створювати цю історію своєю підтримкою, емоціями, даруючи сили і натхнення. Тому ми зробили це разом!!! Безмежно дякую всім за сприяння!!! Ви у мене найкращі❤❤❤!!!

Особливу подяку висловлюю Марічці Мельник: ваші вірші настільки душевні і емоційні, що не можуть залишити байдужими! Величезне спасибі!

Життя дарунками не обділило,
 Хоча найдорожче відняло взамін:
 Ніколи в мамині очі не дивилась,
Та завжди вона поруч - у серці моїм.

Моя матуся - це сонця промінчик,
 Котрий розбудить мене на світанку;
Моя матуся - це тумани осінні,
 Що огортають із самого ранку.

Вона зі мною в краплинах дощу,
 Й так ніжно вітром мене обіймає.
Матуся завжди знає, куди я іду –
 Хмаринкою згори спостерігає...

 Безмежжя невмирущої любові
Вона із мудрістю вміла з'єднать –
 Залишивши мені настанови,
Аби, навколішки упавши, змогла я встать...

Так швидкоплинно проходили роки –
І з серцем відкритим нині живу,
 Бо знаю, лише матусині рядки
 Дають сил, щоб здійснити мрію свою...

 Одного ранку все перемінилось:
"Мій рятівник" у думках оселився.
 Стрічались ми і разом веселились
 Не довго, бо чомусь він змінився...

А потім, неначе безжальний, ураз
 Схотів мені зробити послугу важливу:
Мовляв, "наївна ти занадто - це ж гра" –
 Вони дівчатами із другом грають наживо...

 Матусю, просиш відповісти на все це прощенням?
 Готова! Та хай спершу тільки крихітну мить
 Відчує він, як бути просто так "мішенню",
Без відома всіх правил, як гру завершить?...

Не помста, лиш гра з почуттям,
 Котре натхненно всі "коханням" зовуть.
 Побачить хай - не так наївна я,
 Азарт вже розігрався. Тож, сміливцю, в путь!

Кмітлива я, старанна, вдачу маю легку,
Ніяка вже гра не страшить.
До слова, все ж секрети зваблення вчу,
 Аби сповна своєму "рятівнику" відплатить.

Наважилась! Вдих-видих і... старт
 Осудить хтось, а хтось скаже - смілива...
Лиш не зіграла б Доля злий жарт...
 Я ж мріяла відчути, що щаслива!

Марічка Мельник

Здався. Розбив усі мрії ураз.
Зрадив справжні свої почуття.
Так просто відрікся від щастя, від нас...
Я прийняла... та назад нема вороття.

То чому переслідуєш знову?
Чому дихать вільно не даєш?
Чого прагнеш? Надієшся чому?
Хіба вернеш час? Рани заш'єш?

Ти втратив всій шанс,
Не хотів опиратися долі...
Я назавжди забуду про "нас" -
Не моїм головним ти є героєм...

Змушу серце мовчати,
Маску байдужості одягну.
Зможу знову відкритись
Тому, хто не залишить одну.

Відпусти, я благаю, не муч...
Будемо друзями лиш на показ...
Ти зробив вибір. То чому?
Чому захищаєш? Від кого в цей раз?

Ти втратив довіру - її не вернеш...
Це як втратити душу - задумайсь на мить...
Хіба у житті не існує тих меж
Перетнувши які, руйнується світ?

Та ти не чуєш... Безумства затіяв.
Що ж, сподіваюсь, це жартома...
Знов минув грань... Необдумані дії...
Чому рятувати тебе маю я?

Так, я відважна і вірна собі...
Вірна своїм поглядам, словам...
Чому доводиться здаватися у грі,
Котру КОХАННЯМ звуть на все життя?
Марічка Мельник