Все буде добре, слухай(ся)

Глава 20

Нарешті ліжко стала зручним, і я вперше сплю довго й безтурботно за весь цей час. Щоправда, спросоння тягнуся нашкрябати чергову риску, а потім згадую, що більше не потрібно знущатися над стіною. Жорж знову прав: справа в сприйнятті. Ліжко залишилося таким самим, але змінилося моє ставлення, і тепер я можу нормально спати. Я воджу рукою по зеленій поверхні і мрію, що одного разу стану такою ж цілою.

– Не переживай, скоро і ти виправишся.

Жорж стоїть біля мого ліжка з ланцюгами, а я навіть не чула, як він увійшов, так живо уявила себе відновлену. Знадобилися місяці, але тепер я розумію головне. Те, що ховалося за замкненими дверима будинку, за ланцюгами на ногах, за незрозумілими заняттями. Жорж піклується про мене, коли більше нікому. Йому неважливо, чи добре я виглядаю, чи личить мені сукня, чи смішні мої жарти – це все для нього мішура, йому важлива лише я і мої вчинки.

– Виправити особистість куди складніше, ніж замазати подряпини, – зітхаю я. Ранок більше не здається прекрасним.

– Просто повір мені.

Я киваю. Погоджуватися куди краще, ніж сперечатися постійно. Після сніданку Айстра каже, що прийшов її час вийти з дому. Я намагаюся не думати про те, що утримувала її стільки днів: варто лише мені було повірити Жоржу, і тепер Айстра може їхати.

– Для початку я поїду до міста на день і повернуся ввечері. Звичайно, я б хотіла, щоб Жорж до мене приєднався. Важко вертатися туди і не знати, чи впораюся я.

Вона мовчить про те, що Жорж не поїде з нею через нас – неслухняних, ненадійних квітів. Не стане поруч, коли Айстрі потрібна допомога. Так соромно, що він не може розраховувати на мене. Ох, якби я повірила йому раніше...

– Звісно, ти впораєшся, – переконує її Німфея, і я киваю, погоджуючись.

Айстра готується до поїздки. Німфея дивиться захоплено, Такка недовірливо. А я навіть не знаю, як дивитися. Все думаю: скільки мені знадобиться часу, щоб вийти за ворота такою ж вільною і впевненою? Вона їде на цілий день і повертається пригніченою. Жорж веде її на терасу, і вони розмовляють довго-довго.

– Шкода, що Айстра їде, – кажу я Німфеї.

– Ти ж розумієш, так краще для неї. Її чекають шумні вулиці міста, якому вона може допомогти. Не можна залишатися осторонь, коли є можливість щось виправити.

Я погоджуюся з Німфеєю, але ж Айстра стільки може дати мені. Коли вона заходить в дім, я питаю її:

– Айстра. ми побачимось з тобою? Коли я пройду свій шлях і повернуся до міста, ти допоможеш мені?

– Звичайно, що ти питаєш.

– І я теж, – каже Німфея. – А якщо ти повернешся перша, то допоможеш мені. Це взаємодопомога, Замія, ти завжди можеш на нас розраховувати.

Вперше за тягучі місяці я в хорошому настрої. У Жоржа є для мене план, а коли я повернуся до міста, там мене чекатимуть Айстра та Німфея, щоб підтримати.

– Це так несправедливо, Айстра. Кожна з нас може розраховувати на твою допомогу, але тебе ніхто не підтримає зараз. Ти повернешся і нікого не буде поруч.

– Облиш, Замія, – втручається Жорж. – Айстра сильна, набагато сильніше мене, у неї все вийде. Не треба налаштовувати її на поганий результат.

– Я не це хотіла сказати, зовсім не це...

– Нічого страшного, але краще порадіти, що у Айстри починається нове життя. Адже вона перша, хто вийде за ворота.

– Перша! – посміхається Німфея.

Перша, і такою її запам'ятають назавжди. Але бути другою або третьою нітрохи не гірше, виявляється. Жорж йде працювати. Я розглядаю вирізки, за якими Айстра шиє сукні. Потрібно вчитися цьому, колись і я кроїтиму тканину. Такка підходить і шепоче:

– Замія, коли Айстра закінчить з червоним платтям, а нові ланцюги висохнуть, ми повинні бігти.

Я хмурюся, не розумію, куди бігти треба, аж потім згадую.

– Ой. Я обіцяла тобі, знаю. І я повинна нести відповідальність за свої слова, але мені не потрібно більше бігти. І тобі не потрібно, повір.

– Припини. Забудь ці слова про відповідальність, забудь про нові стіни, збери все це і облиш у стороні. Найголовніше зараз – бігти.

Бігти начебто потрібно, але не особливо хочеться.

– Пробач, але я не можу. Я нарешті розумію, чого хоче Жорж. І тобі варто прислухатися теж, а не вигадувати історії про неіснуючих дітей. Ти ж бачила записи зі мною – брехня і маніпуляції ні до чого доброго не приводять.

– Зовсім недавно ти не звертала уваги на його слова.

– І шкодую про це. Ти знаєш вже, як я поступила з Майєю. Все, що Жорж сказав, правда. Я повинна була вибачитися, повинна була покаятися. Однак не зустрілася з нею. Якби не терапія Жоржа, я б і не зрозуміла, як погано вчинила.

– Немає в нього ніякої терапії, як ти не розумієш. У нього є образ батьків, невдалі спроби стати біологом, або ким він там хотів. Є порожні кімнати, пуста тераса, місто з поганими людьми. І є бажання довести всьому світу, що він здатний на щось більше, ніж пускати людей до «Уламку».

– Ти не права, Жорж хоче нас врятувати.

– Нема від чого рятувати! Я не розбираюся в соціопатії і всіх цих ознаках, але Жорж також. Він склав свої знання в жахливу картинку, повірив в неї, бо вірити йому більше нема у що.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше