Все буде добре, слухай(ся)

Глава 22

Опівдні, коли Жорж їде до «Уламку», Такка підходить з рішучим виглядом, і я розумію, чому вранці прокинулася, наче після цілої ночі кошмарів, хоча сьогодні щаслива п'ятниця.

– Вже час?

– Звичайно, я навіть приготувала тобі пляшку з водою і кросівки, щоб зручніше було бігти.

Моя перша думка запитати її, де вона взяла це, а потім доходить нарешті. У цьому будинку я навчилася стільком речам. Як розпізнати соціопата і психопата. Як доглядати за квітами, щоб вони не гнили і не сохли. Як берегти щиколотки, щоб кайдани не натирали ноги. Як розпізнати сарказм.

– Попроси Айстру вивести тебе на терасу. А плаття залишиш на кріслі, щоб було видно з вікна. Немов ти сидиш і читаєш.

– У мене немає іншого одягу.

– Якщо бігти швидко, то й роздягнена не встигнеш замерзнути. Та не переживай, знайду я тобі щось.

– Нащо залишати плаття, все одно спрацює сигналізація.

– Але ж її завжди можна відключити.

Вона так пишається, що я певна: Такка знає код, і вона явно роздобула його нечесним шляхом. Це не в'яжеться зі словами Жоржа про те, що ми не здатні планувати майбутнє. Якщо Такка це робить пречудово, виходить, що вона не соціопат? Голова вже йде обертом від сумнівів, хоча ще не час втечі. Даремно я піддалася її умовлянням.

– Замія, ти хочеш допомогти Сциллі, я знаю. Іноді потрібно зробити щось неприємне, щоб вийшло добре. Ось як Жорж привіз нас сюди без нашої згоди і надів на нас ланцюги. Адже це не дуже порядний вчинок?

– Так, але...

– Але він допомагає нам, і заради цього варто потерпіти незручності. Все, що нам потрібно – це допомогти Сциллі і діяти потрібно заодно. Разом ми стаємо сильнішими.

– Прути ламаються по одному, але в зв'язці вони набагато міцніше.

Такка посміхається криво, але це куди краще, ніж не посміхатися взагалі.

– Саме так.

Напевно, мені потрібно думати лише про ціль, тоді все стане набагато простіше.

– Який код?

– Тобі він не знадобиться, я сама відключу сигналізацію. Ну добре, якщо тобі так цікаво – 1804.

– Рік, коли виявили соціопатію?

Вона знову посміхається, і цього разу куди краще.

– Майже. Як би ти вибрала пароль?

– Дата народження.

– Тобто щось дуже важливе. Код на воротах – день, коли він привіз Айстру. Принаймні, раніше був такий, ти ж його набирала. Але новий нам і не потрібен, ворота занадто шумлять, то ж тобі знову доведеться через них перелазити. Яка ще важлива дата може бути у Жоржа? Що ніколи не зміниться?

– Його день народження.

Такка дратується від моєї некмітливості і пояснює надто поспішно:

– Але Жорж не егоїст вибирати таке. Квітневий четвер – день, коли він попрощався з батьком, і мені залишалося тільки визначити, який з чотирьох четвергів.

Я пам'ятаю, як Жорж розповідав, що ненавидить квітень, і до мене доходить нарешті:

– Тому ти розсердилася тоді. Коли Жорж все розповідав про четверги у квітні, а я перебила, тому що мені було нецікаво слухати.

– І мені знадобилося ще купа тижнів, щоб відшукати правильний четвер. Проте Жорж допоміг тобі, а так би я втекла раніше і точно привела когось на допомогу.

Вона і зараз так може зробити. Жорж каже, що ми схильні до маніпуляцій. Може, саме це вона і планує? Такка, мабуть, читає мої думки, бо каже м'яко:

– Замія, тепер я цього не зроблю. Твоє переродження дає надію. Якщо Жорж допоміг тобі, то допоможе і мені, вірно?

Я киваю. Після обіду я говорю Айстрі, що хочу перечитати записи моєї папки.

– Тепер, коли я змінилася, то хочу ще раз все прочитати. Побачити ситуації належним чином.

– Це ти добре придумала. Іди, а я не буду тебе турбувати, лишайся, скільки треба.

Айстра знімає мої ланцюги, одчиняє двері і повертається до Сцилли. Я зітхаю. Такка намагалася придумати, як відволікти її, але цього не потрібно: Айстра зайнята порятунком однієї з нас, поки я збираюся бігти. За помаранчевим диваном – він все ще лякає своїм кольором – лежить червона сукню нової дівчини, якій скоро допоможе Жорж. Я беру чужий одяг з собою на терасу, поки Айстра не бачить, а Німфея десь на кухні, і все повторюю, що теж рятую Сциллу.

Такка сказала почекати хвилин двадцять, а потім вже перелазити. Тільки звідки мені знати, скільки це – двадцять хвилин. Я відкриваю свою папку, щоб прочитати дві сторінки і заміряти приблизний час, і думаю, що зовсім скоро перестану бути дурною, адже на кожному листі стільки мудрих слів Жоржа.

Шкода, що у мене не було розумних подружок, можливо, так би я порозумнішала раніше. Була одна, навіть не подруга, просто гуляли іноді. Та й то вона поїхала. Я тоді ще пожартувала щось не дуже гарне і батьки покарали мене на тиждень. Я намагаюся згадати дурний той жарт, через який сім днів не бачила вулицю, але не можу. І розумію: це спогад іншої дівчини, як ти можеш подивитися чуже, Замія?

Напевно, час вже бігти. Я роздягаюся і відчуваю себе абсолютно беззахисною. Червона тканина холодна і неприємна, хоча моє справжнє плаття пошите з такої самої, тільки колір інший. Я залишаю зелену сукню так, щоб її було видно з кухні. Разом з нею залишаю свою віднайдену совість і підходжу до воріт.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше