Все, чого ти не бачиш

3

3.

(Дмитро)

 

Я повернувся з пар трохи раніше: професор влаштував письмовий тест, я швидко здав його та був вільний.

Двері були незамкнені і я застав Влада на підлозі посеред кімнати. Він порпався у своїй дивній сірій валізі. Побачивши мене, Влад надто різко захлопнув кришку. Вона була повернута кришкою до мене, тож я не бачив, що було всередині. Почувся стукіт скла об скло. Він спробував надати своєму обличчю безтурботного вигляду, але стрімкі рухи, якими він намагались запхнути валізу під ліжко, його видавали.

- О, привіт, не чекав тебе так рано.

Я знітився, бо ніби застав свого сусіда за чимось непристойним, але врешті-решт це і моя кімната теж, тож я лише здвигнув плечима.

Тієї ж ночі я крізь сон почув, як Влад повільно витягає валізу з-під ліжка. Він намагався не розбудити мене. Я почув клацання замків. За цим пролунав гучний видих, що супроводжувався відбірною лайкою. Кімнату почали заповнювати запахи. Я їх не міг ідентифікувати, але вони були різкі та насичені. Можливо, я навіть уловив в декотрих нотки хвої та квітів.

Далі я почув тихенький дзенькіт багатьох скелець. Я трохи розплющив одне око, але через темряву в кімнаті нічого не міг розгледіти. Коли очі трохи звикли, я розібрав силует сусіда. Однією рукою він підносив до обличчя щось, схоже на пробірку, нюхав її вміст. Потім взяв ще одну. Потім ще одну. Коли він в черговий раз опустив руку до валізи, то засичав. Взяв зі стільця кухонний рушник та обмотав ним руку. І продовжив порпатись у валізі. Це було досить довго, бо я заснув, так і не дочекавшись, поки Влад завершить.

На ранок я помітив у нього перемотану сяк-так руку.

- Розбив склянку вночі, коли вставав води попити, - відмахнувся він у відповідь на моє питання.

Я запропонував зробити йому перев’язку, але він відмовився. А потім ще до сніданку підхопився виносити сміття. А в пакеті гучно дзенькало.

 

***

(Влад)

 

Мені було дуже шкода викидати половину своїх запасів у смітник, але відновленню вони не підлягали. Я дуже злився на Дмитра, хоча і розумів, що він був не винен в тому, що сталося. Це мені треба було бути обережнішим та розважливішим. Я ж міг зробити вигляд, що просто перебираю речі. Тим, як швидко я захлопнув кришку, я лише викликав зайві підозри. Ще й розбив немало.

Нічого, свої запаси я поновлю. На це піде якийсь час, але поновлю. Мене більше непокоїть той пил, що залишився від пітьми. Скляна з ним теж розбилась. Не здивуюсь, якщо саме її уламки увіп’ялися мені в руку вночі. Я не зміг знайти залишків пилу у валізі. Я дуже сподіваюсь, що мені здалося, як він літає кімнатою. Хоча я прекрасно знаю, що бачив. Шкода, що я так і не побачив, куди він врешті решт подівся. Ще й Дмитро одразу прокинувся. Ніби мало мені проблем до цього було.

Я не знаю природи цієї пітьми та на що вона здатна. Гірше за те, що вона знаходилась десь поблизу Дмитра, могло бути тільки те, що вона відлетіла «на батьківщину». Я замало про неї знаю. Я уявлення зеленого не маю, чи має вона пам’ять, зір, слух, абощо. Тож є дуже великий ризик, що про моє місцезнаходження стане відомо.

 

***

(Дмитро)

 

Спочатку мені було геть все одно, що то за валіза така. Але поки я сидів на лекціях, мене почала роз’їдати цікавість, вона не йшла мені з голови. Її образ все поставав і поставав у пам’яті. Я намагався сконцентруватись, а натомість чув у своїй голові «Відкрий її. Що там таке? Що в тій валізі?».

Думки були занадто нав’язливі. Я ледь стримувався, щоб не пропустити пари та не чкурнути до кімнати гуртожитку. Але у вухах все сильніше і сильніше дзвеніло. В мене спітніли долоні. Мені здавалось, що я випив щонайменше три чашки кави зранку, хоча насправді обмежився чорним чаєм. Серце стукало так сильно, що груди вже майже боліли.

Останнє заняття я таки пропустив. «Я лише подивлюсь. Так, я розумію, що не гарно порпатись у речах іншої людини. Але...» Я намагався знайти собі адекватну причину, яка б очистила мою совість. «Я з ним живу. А якби ж він виявився наркодилером? Чи став би я мовчати? Мене б могли притягти до відповідальності разом з ним. А мені ж не все одно».

Заспокоював я не дуже переконливо. Тоді пообіцяв собі, що це буде один єдиний раз, і я і словом не обмовлюсь про це Владові.

Я майже забіг у кімнату. Плюхнувся на підлогу так, що, мабуть, залишаться синці на колінах. Ось вона! Я обережно витяг валізу з-під ліжка. Лежить тут вже кілька днів. «Скільки ж разів він порпався у ній, поки мене не було?» Навіщо це йому, я поки що навіть не міг здогадатись. «Навряд чи він складає туди свою брудну білизну. Чого б ще можна було так лякатись або соромитись?!» Окрім своїх оголених фото, нічого не спадало на думку.

Я клацнув замками. Довелося зіпертися руками об підлогу, бо в очах поплило. Я порахував свій пульс. «Ого! Це ж всього лише валіза. Так, я зараз дію як злодій. Це захопливо, так. Може, треба було вдягти рукавички. Та які в біса рукавички? Ти ж не збираєшся нічого красти».

Не даючи собі часу на сумніви, я одним махом відкинув кришку і одразу відчув ті ж запахи, що і вночі. А потім мені знадобилось декілька секунд, щоб розібрати, на що я дивлюсь. У валізі був цілковитий безлад.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше