5

(Дмитро)

Помешканням Тайри виявився добротний особняк на два поверхи. Він знаходився у районі, що весь складався із заможних домівок. Поки ми проїжджали вулицями приватного сектору, все, що я бачив, - це високі цегляні забори, ковані ворота, та дахи із сонячними панелями та супутниковими антенами.

Коли ми припаркувались біля заїзду до гаражу, я виліз з машини і почав роздивлятись місцевість. Прилегла ділянка була величенькою. Передній дворик вистелений тротуарною плиткою із химерними заокругленими клумбами з газону та лишайників.

- Екскурсія потім, - потягла мене за рукав Тайра всередину будинку.

Інтер’єр помешкання був вишуканим та мінімалістичним. Таке сподобалось би моїй дівчині.

- Вам обом потрібно в душ, - скомандувала Тайра. – Ти, - вона тицьнула пальцем у мене, - другі двері наліво у тому коридорі. Ти, - вона повернулась до Влада, - у ванну на горі.

Вона не дала йому вказівок, з чого я зробив висновок, що він тут уже не вперше.

У великій ванній кімнаті я нарешті оглянув себе у широкому дзеркалі над умивальником. У волоссі застрягли уламки гілок та засохле листя. Слід від удару гілки на щоці був надто яскравим. У декількох місцях засохли краплини крові. Куртку було простіше викинути, ніж ремонтувати. Тканина з неї звисала клоччями. Ще й правий рукав був залитий кров’ю.

Я поглянув на свою рану. В ній теж було багато бруду. Я відкрив кран і промив її, зціпивши зуби, щоб не застогнати. Спробував зігнути і розігнути кулак. Майже вдалося, якби біль не сковував рухи. Отже, не пошкодив нервів чи зв’язок. Тоді треба буде лише перев’язати. Хоча я б не відмовився від швів. Але, наскільки я міг судити, в лікарню мене ніхто везти не збирався. Залишалось сподіватись, що у Тайри є медичний клей. Про це я і запитав її, висунувши голову з ванної.

Дівчина принесла мені ящик, у якому зберігала медикаменти.

- Ми тут не живемо, це лише дача, тому навряд чи буде багата аптечка, - пояснила вона.

Мені пощастило, клей був. І перекис, і йод. І навіть бинт. Перев’яжу руку, коли вийду з душу. Я наніс клей на рану. Цього разу стриматись від скиглення не вийшло. Треба було почекати декілька хвилин, поки б він застиг, щоб я зміг стати під воду.

Я опустився на закриту кришку унітазу. «Вже третя ночі. Завтра пари починаються о восьмій. Чорт його знає, як звідси добиратись і скільки. Мабуть, встати треба буде о пів на шосту. Простіше вже зовсім не лягати».

Я зронив голову на руки і тут помітив свою ліву штанину. Вона була роздерта. Я придивився і розгледів три розрізи з рваними краями. Шкіра під ними була червона. Болю я не відчував. Я намагався пригадати, де я так встряг. «У кущах борсалась здебільшого моя верхня частина тулуба. Якщо це при падінні…»

У пам’яті сплив той момент. «Чому я все ж таки упав?» Я зміг згадати, як моя ліва нога замість того, щоб зробити наступний крок заклякла на місці. «Я не перечепився, бо тоді б запам’ятав, як б’юся пальцями ноги об щось. Тоді чому нога залишилась стояти?» Перед очима виринув образ трьох пазурів, що поспішали ховатись у пітьмі. Я помахав головою. «Мені конче потрібно поспати!»

(Влад)

Вийшовши з душу, я застав Тайру на кухні. Вона намагалась вигнути руку, щоб закріпити еластичний бинт на забитому передпліччі, але постійно кінець пов’язки вислизав їй з пальців.

- Давай я, - я підійшов до неї та почав тугіше замотувати бинт.

- Я б і сама впоралась, - закопилила губу Тайра.

Я намагався зробити перев’язку якомога рівніше та охайніше, але простіше було б просто зробити її заново. Коли я почав розмотувати бинт, Тайра висмикнула руку:

- Що ти робиш? – вискнула вона.

Я спробував пояснити, що хочу зробити краще. Вона лише відповіла, що і сама впорається. Я знову простягнув долоню і вхопив її руку. Вона пручалась, але цього разу я тримав твердіше (і м’якіше, щоб не завдавати болю пошкодженій руці).

- Тільки марлю не підіймай, я ледве її наклала, - нарешті зголосилась Тайра.

- Марлю? – не зрозумів я.

- Я зробила мазь, що знеболює, - пояснила дівчина.

Я не мав би бути прихильником нетрадиційної медицини, але те, що Тайра виробляла з лікувальними рослинами, було неперевершено.

Під бинтом я дійсно побачив клапоть марлі. Як і обіцяв, я його не чіпав і акуратно намотав пов’язку поверх. Тільки от марля не була вологою і нічим не пахла. Але я промовчав.

(Дмитро)

Гарячий душ трохи допоміг зняти напругу та збадьоритися. Я натягнув свою одежу, а порвану штанину підкотив всередину. Я вийшов на кухню, де на кухонному острівці посеред кімнати Влад перемотував Тайрі руку.

- Допомога потрібна? – спитав я.

- Ні, - похитав головою Влад.

- Тоді і мене можеш перев’язати? – я протягнув йому свою поранену руку, на долоню якої вже було намотано декілька шарів бинту і залишалось лише зав’язати.