Все, чого ти не бачиш

13

(Влад)

 

Я мчав до квартири так швидко, як міг. Півгодни пішки мали перетворитись на хвилин 10 швидкого бігу. Але я видохся ще на півдорозі, як тільки нарешті зміг зв'язатись із Дмитром.

Я зупинився, сперся руками об коліна і дав собі хвилину, щоб вирівняти дихання. У легенях нестерпно пекло, а горло дряпало. Температура на вулиці вже підбиралась до нуля. Надто холодне повітря лише заважало. Я був в одному простирадлі, від шоку навіть забув забігти за курткою. Золоті символи на тілі все ще гріли мене, але не надто ефективно. Хоча, маю підозру, що напій від Аполлона посилював їх дію. Мене били дрижаки від хвилювання. Спиною котився холодний піт.

Коли я почав дихати більш-менш рівно, я випростався і зрозумів, що більше бігти не зможу. Тому я швидко перебирав ногами на межі своїх можливостей.

 

(Дмитро)

 

Я вбив адресу в пошуку і біг по навігатору. Здавалось, це було недалеко звідси. Світлий дим я побачив ще за кілометр від потрібного мені місця. Його стовп був густим та товстим. Отже, палало не слабко. Вже між багатоповерхівками я угледів постать у білому простирадлі, що кульгаючи йшла до місця пожежі. Я прискорився і наздогнав його.

  • Ти в порядку? - одразу вирвалось в мене, коли я побачив, як Влад тримається за бік та важко дихає.

Він лише відмахнувся:

  • Фізкультура — то не моє.
  • Я скинув з себе куртку та накинув її на плечі сусіда.
  • Мені не потрібно, - він спробував повернути її мені, але я запротестував.

Ми вже чули крики людей та бачили відблиски пожежних сирен, хоча сам будинок ще ховався за рогом іншої будівлі.

Біля під'їзду скупчилось чимало народу. В першу чергу — мешканці будинку, яких було евакуйовано, але і простих глядачів вистачало. Декілька цікавих визирали з вікон та балконів сусідніх домів.

Полум'я я не побачив. Влад пояснив мені, що це тому, що його квартира виходить вікнами на протилежну сторону. Тож ми бачили лише дим, що вже почав заповнювати все навкруги. Сморід стояв страшенний.

Влад спробував протиснутись між людьми, але його нахабно відштовхували ті, хто бажав видовищ. Місця біля будинку і так було мало, а більшу частину його зараз зайняла пожежна машина. Тож натовп розтягнувся на добрий десяток метрів.

Я взяв Влада за плече і скерував його прямісінько всередину, впевнено розпихуючи людей навколо. Ті, хто намагався обурюватись, замовкали, як тільки бачили моє розмальоване обличчя. Або справді лякались, або думали, що з таким придуркуватим краще не зв'язуватись.

Добрих п'ять хвилин нам знадобилось, щоб продертися в перші ряди, де ми верлись у стрічку, що огороджувала місце події. Влад одразу нирнув під неї, ігноруючи протести глядачів. Я прослідкував за ним. До нас одразу підбіг чоловік у пожежній формі та шоломі, весь мокрий та із сажею на обличчі.

- Нікому не підходити! - він почав відтісняти нас широко розставленими руками назад.

 - Я власник квартири! - закричав Влад.  - Це моя квартира горить!

На обличчі пожежника на мить проступила розгубленість, однак він швидко зорієнтувався і вказав на місце за пожежною машиною.

- Зачекайте там, зараз до вас підійдуть, - потім він звернувся до мене. - Ви теж власник?

- Він зі мною! - відповів замість мене Влад.

- Якщо ви не власник квартири, вам доведеться зачекати за стрічкою, разом з усіма.

Я вже було відкрив рота, щоб сперечатись, але Влад смикнув мене за светр і сказав, що все ОК.

Я повернувся за стрічку і спостерігав, як пожежники роблять свою справу.

- Ти з Владиком прийшов, так? - звернулась до мене літня жіночка із розкуйовдженим сивим волоссям.

Я кивнув.

- Ой, таке нещастя, таке нещастя! - сплеснула руками вона. - Бідний хлопчик.

- Як давно горить? - спитав я у неї.

- Ой, та десь після опівночі і почалось. Це ж я дим помітила та пожежників викликала. Я в сусідній квартирі живу. І Владику потім зателефонувала.

Пожежу гасили добрих півгодини. Не знаю, чи це довго, чи ні. Я ніколи не стикався з пожежами до цього. Потім ще декий час пожежники оглядали приміщення владової квартири, шукаючи причину займання та стан помешкання. Пожежа не вийшла за межі двох жилих кімнат. Комунікації та опорні стіни не були пошкоджені. Інші квартири були оголошені безпечними, мешканців попередили про нестерпний запах, який ще надовго залишиться по всьому під'їзді та про відсутність електрики мінімум до ранку. Глядачи почали розходитися. Я задався питанням, чи зможуть вони сьогодні заснути. Пережитий шок та горілий сморід навряд чи сприятимуть цьому.

Стрічку, що огороджувала місце події, почали згортати. Я підійшов на місце, де весь цей час очікував Влад. Туди вже під'їхала і поліцейська машина. З ним розмовляли двоє поліцейських — чоловік і жінка.

- Чи може хтось підтвердити, що ви весь час були на вечірці?

- Так, я можу, - одразу відповів я.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше