Глава 4

Він підійшов до мене впритул. Я знову відчула сирий запах землі. Від цього стало гидко і страшно водночас. І ось, він знову простягає до мене свою руку. Бере мене за голову. Промайнула думка, що на цей раз йому потрібен мій мозок. Я вже і уявила цю моторошну картину. Але ні. Він мовчки почав крутити її з боку в бік. І в якусь мить закричав жахливим голосом, від якого я здригнулася.
- Влааад.... Де ти? Я знаю, що це твоїх рук справа! Покажися!
Він скаженів. Очі палали, мов сотні вогників. Це, незрозуміло що, почало літати, карабкатися по стінах і стелі. Розвернулося до мене, і ніби набравши шалену швидкість, знову летіло до мене, тягнучи уже обидві руки.

Все. Тепер точно все. Це осатаніле щось, більше не лишить мене у спокої. Я стояла ні жива ні мертва. Причому, в усім сенсах. Страх скував мене. Я знову не мала змоги поворохнутися. Подумки благала, щоб це швидко скінчилося. Я не сподівалася, що з'явиться той, кого він кличе, і через кого так лютував і, що він лишить мене у спокої. Я взагалі ні на що не сподівалася....

І коли до мене лишилося кілька сантиметрів, а його кігті майже торкнулися мого обличча, він зупинився. Точніше сказати, його ніби щось тримало. Він крутив головою в різні боки, а його тіло чи ноги, я не знаю, що там, барахталися в повітрі. Я попятилася назад озираючись. Зачепилася за щось і впала. 
Лише зараз я помітила, що навколо мене більше немає крові. А може і є, та тільки її не видно. Вся підлога огорнута туманом. Цей туман тримає мого мучителя і не дає змогу поворохнутися. Він лише тяжко дихає, немов розлючений звір. 
Поступово з туману почала виникати постать чоловіка. 
Темне волосся, суворе гарне обличча і червоні очі.
- Вона моя.... - Проричав він, дивлячись на монстра, що не ворушився.
- Моя.... Чи ти не помітив? Здається я лишив досить велику помітку на ній, щоб ти зрозумів це? Моя.... І ніхто не має права торкатися її. Ніхто. Чи ти забув угоду? То я тобі нагадаю.

Від того, що я чула, волосся ставало дибки. Які позначки? Де вони? Я почала себе роздивлятися. Невже ці малюнки? Коли ж він встиг мені їх поставити?  Чого це я його? Я лише своя. Я не предмет меблів, який купили в магазині.
Влад, так звали другого, судячи з крику першого, схопив обома руками голову демона і почав стискати. Він почав видавати дивні звуки, ніби пищав. Все його тіло, ніби билося в конвульсіях. Мить, і від нього лишився лише темний плащ, який впав на підлогу.
- Повертайся в пекло.... - Сказав Влад.

Я з острахом спостерігала за всіма рухами Влада. Намагалася зрозуміти кого він мені нагадує.... І що вже зрозуміла напевно, так це те, що своєю він називав мене і всім своїм виглядом це демонстрував. Він дивився мені в очі, не кліпаючи своїми. Що в них? Я не розуміла. Не знала чи радіти мені, чи ні? Не знала, як себе поводити? Але знала напевно, що я не боюся його. Він врятував мене. Хоча мін цього і не робити.

 Ніби під гіпнозом спостерігала, як він наближається до мене. 
Наблизившись, він простягнув до мене свою долоню, на якій лежало моє .... серце. Те, яке ще декілька хвилин тому стало попелом. А тепер воно знову билося в його руці. Подивився в очі і нахилившись, мій рятівник доторкнувся до мене.

Я знову відчула, як всередині мене б'ється моя частинка, моє серце. Відчула, як кров почала бігати по тілу, а лице запалало. Я знову стала живою.

Посміхнувшись, він нахилився до мене і поцілував у шию.
- Моя.... - Прошепотів він. 

Якісь дивні почуття викликали мене його голос і поцілунок. Мені було ... приємно.
І я розуміла, що так воно і є. Принаймні він в цьому впевнений. А я... Я не можу заперечити. З цього дня я належу йому. 

Він - володар темряви і мого серця. Він - той, хто врятував мене. Він - Влад Дракула, мій темний янгол - охоронець.