Глава 2

Глава 2

Ліза

2016р

Після освіжаючої прогулянки містом, офіс зустрів її рівним гомоном, помірною діловою активністю. Зайнявши своє робоче місце за столом біля вікна, жінка обвела поглядом доволі великий кабінет в якому, окрім неї, працювало ще п’ять співробітників. Керівник – чоловік сорока років, якого майже ніколи не було на місці (весь час в переговорах і зустрічах) сидів, щось уважно читаючи з монітора. Ще двоє  чоловіків  приблизно її віку – Вася та Міша, завзято обговорювали якість кросівок. Інші двоє, співробітників (ну дуже креативних хлопців 23 та 26 років) активно спілкувались телефоном з контрагентами. І якщо не знати суть розмови, їх спілкування можна було б вважати суцільним набором нічим непов’язаних реплік. «так, лижі на Довженка, ні сноуборд на Бандері мені не потрібен, він там не йде, давайте на Академ…» От як тут сторонньому зрозуміти, що то не дивні прикраси на історичних постатях, а поставки товару на магазини, що знаходяться на вулицях с такими назвами? А фраза одного з молодих співробітників «добре, Наташа, я за пів години буду і ми будемо разом робити цих дітей!» розвеселила весь кабінет, попри те, що всі були в курсі, що мова про рекламний стенд з дітьми в одному з розважальних комплексів.

-Сашко, а ти не промах! Я і сам згоден робити з Наташою дітей. Може тебе підмінити? - відволікся від монітору навіть керівник з іронічною посмішкою, що заставила трохи знітитись молодого хлопця, який саме поклав слухавку, і тільки  потім зрозумів подвійний зміст сказаної фрази.

-Та, ну вас.

-Сергію, ти не такий молодий, кастинг не пройдеш.- розсміявся Вася.

-Ех, де мої юні роки. - розсміявся керівник, знову кудись збираючись.- Добре, я на зустріч, а ви тут не бешкетуйте. А то від вас відвернись, а ви вже дітей одразу робить ладні. І Лізу не чіпайте, вона дівчина серйозна!

-Та її зачепиш.- буркнув Міша, - проводжаючи шефа поглядом та кидаючи оком на ледь посміхнену жінку, яка працювала не включаючись до розмов, але була в курсі подій, що відбуваються в кабінеті. – Так Лізо?

-Та я ж біла і пухнаста. – посміхнулась вона, не  відриваючи очей від монітора.

-Ага, коли спиш зубами до стінки. - хмикнув Вася. Ліза звично посміхнулась, не коментуючи.

В цілому відділ в них був гарний, веселий, і той факт, що вона в ньому була єдина жінка Лізу зовсім не турбував. Ще з часів навчання, то було для неї звичне явище. Ще б пак, вона ж навчалась на фізика! А відсоток представниць прекрасної статі в групі студентів-фізиків був такий низький, що дівчина там була радше виключенням з правил, аніж нормою. Виключенням і звичайно, – об’єктом підвищеної уваги. Тож, за час навчання у ВУЗі, Ліза отримала таку багату практику спілкування з хлопцями різної ступені зацікавленості, що давно віртуозно вміла одразу окреслити межі допустимого, як панібратства, так і жартів. Іноді вона це робила свідомо, іноді вже просто на автоматі. Ось і тут, після тижня роботи, поки до неї тільки приглядались її нові співробітники, вона вела себе як звично, відповідала на жарти, мило посміхаючись ігнорувала дрібні пропозицію щось зробити (зварити всім кави, принести чаю  і т.д.) але, тільки почувши від когось, мимоходом сказане «Ліза вам не дівчинка з бухгалтерії», зрозуміла, що мабуть знову суттєво відкоригувала чиїсь уявлення про поведінку милої та, на перший погляд, простої дівчини. Буває. Ну, не була вона природжена догоджати, не вважала за потрібне! Але і сваритись страх як не любила. От і виходила з ситуації вмикаючи гумор, гумор і ще раз гумор. І хлопці один, другий, третій раз напросившись на весело-іронічну відповідь, розуміли, що тут «каші не звариш» і залишали її в спокої.

 Посаду категорійного менеджера в цій фірмі Ліза отримала не так давно, але вже встигла, як заробити повагу колег, так і сформувати прийнятну для неї манеру спілкування, яка б і всіх влаштовувала і роботі не заважала. Щоб вийти на необхідний для неї рівень заробітної плати та прибутковості,  приходилось, поки що, працювати втричі більше за інших, але нові категорії товару, які їй нещодавно дали на розробку, не могли не тішити. Особливо, сегмент косметики та засобів по догляду за тілом - це якраз той випадок, коли робота перетворюється майже на хобі, за яке ще й платять. Але, окрім них, були ще електронні пристрої, побутова техніка, освітлювані прибори,  різний дріб’язок, які були не настільки цікаві, але суттєво впливали на рівень заробітку. А ще були приємні бонуси, у вигляді можливості замовити у постачальників товари зі значною знижкою.

Нинішня робота подобалась Лізі, попри те, що колись вона вчилась зовсім не на це. Але у ті часи коли вона обирала куди їй поступати,  ніхто не підказав, чим вона буде заробляти на життя. Та вона і сама не знала. І лише, закінчивши навчання та оббивши купу порогів у пошуках роботи за фахом, вона з подивом зрозуміла, що перспективи не просто погані, а плачевні. Тому пропозиція її дальньої рідні приїхати до Києва і влаштуватись вчителем до школи, була прийнята, як то кажуть – «на ура». Юна випускниця легко гайнула до чужого міста, не сумуючи ні за рідним Маріуполем, ні за матір’ю, яка жодної участі в її житті не приймала.

Робота шкільного вчителя (один з можливих варіантів застосування отриманих в університеті знань) ) не прийшлась їй до душі. Фізику діти не дуже розуміли, а ще менше вважали за потрібне вчити. Та і самій Лізі працювати з дітьми не дуже сподобалось. Ні, з тими, що хотіли вчитись, їй було цікаво і вона старалась їм донести інформацію, але ж було ще пів класу тих, хто бачив її предмет, хіба що «в труні і білих капцях». Що вже Ліза не видумувала, як не намагалась зацікавити всіх – нічого не виходило. Увага справді всього красу була у неї лише при демонстрації роботи електричного струму, погрозі застосувати кінетичну енергію скляної призми чи інших гомористично-ефектих прийомах. Але ж весь матеріал так не подаси, просто фантазії не вистачає! Вона справді старалась, навіть формули намагалась подавати гуморесками та образно закріплювати їх за  способами застосування – та де там. Посміялись, покивали, а в контрольних таке писали, що хоч смійся, хоч плач. До сили тяжіння примудрялись застосовувати закон термодинаміки, а  потенціальну енергію вимірювати Омами…А як гарно описували період напіврозпаду радіоактивних речовин. Тепер і вона буде знати, що період напіврозпаду, це «момент коли половина молекули розпалась, а половина ні»!