Глава 3

Глава 3

Женя

2001р

Дівчина зникла, як в воду канула. Женя обійшов всю територію студентського пансіонату тричі. Так його ще не дивували. Навіщо було самій до нього підходити, а потім тікати? Він же знав, що зацікавив її, таке він завжди відчував. І якщо спочатку майже не був здивований (не вперше дівчата самі до його йшли), то тепер нічого не розумів. Чого вона від нього хотіла? Просто поговорили? Так вони  не так багато і розмовляли. Отримати задоволення – взагалі не схоже. В якийсь момент йому взагалі здалось, що вона ще взагалі з чоловіком не була, але його особистий досвід у таку чудасію не дозволяв вірити. Зазвичай саме такі скромні, на перший погляд, виявлялись такими досвідченними у ліжку, що і його могли чогось нового навчити. Але чого ж вона шукала?  Ну не великого ж і чистого кохання вночі, на пляжі в курортному поселенні!

День пройшов, як завжди в воді і тіні. Онука власниці їх «апартаментів» знову, наче випадково, весь час примудрялась бути поряд, знову й знову потрапляючи на очі. Женя вельми галантно з нею спілкувався, але не більше. Дівча ще школяркою було, і неповнолітньою. Проблеми з  власною совістю, законом і власницею кімнати йому не були потрібні, та і розбиті серця це не те, що  він вважав за доцільне залишати після себе. Йому подобалось залишати дівчат задоволеними, а не нещасними. Ну було звичайно різне, але, принаймі навмисне, ображати Женя нікого бажав.

На вечір він, загітований  друзями, пішов на саму дальню дискотеку, туди, де майже не було студентів. Так, він майже (не згадувати, не дивуватись було складно, але цілком можливо) викинув з голови дивну вчорашню дівчину і був знову цілком налаштований знайти своє велике кохання на цю конкретну ніч. Але - не судилося…

Він вже перекидався бісиками з довгоногою шатенкою, що танцювала поряд,  та  кидав оком на недвозначно розглядаючу його білявку, як раптом до білявки «пританцювала» інша дівчина. Стрімкі, але при цьому, на диво плавні рухи незнайомки (а точно?), що спочатку танцювала до нього спиною, просто привернули увагу, бо закрили вид на білявку. Та сукня танцюючої, з візерунком, що нагадував поверхню якоїсь металевої рідини, вибірково світилась у ультрафіолетовому прожекторі, створюючи дивний ефект – наче це саме море втілилось в стрімко рухаючись дівочій фігурі. Чергова пісня раптово закінчилась і він зупинився, вдивляючись у танцівницю, що щось розповідала подрузі і розуміючи вже, що і сьогодні знову все іде не так.

Дівчина, наче відчувши погляд,  обернулась і він, майже без подиву, її остаточно впізнав. Чи то саме в цей момент прожектор так вихопив її погляд, чи то так уява його розігралась від недосипу та випитого вина, але йому знову здалось що в тих очах ховаються усі зірки їх всесвіту. Принаймі наявні відблиски всіх прожекторів танцполу - точно! Наче заворожений, він, під перші ноти повільної пісні, пішов до неї.

-Погодишся зі мною потанцювати? - простягнув Женя руку. Вона уважно на нього подивилась, знову, наче рентгеном, просвічуючи вся потаємні куточки його душі і, після кількох миттєвостей роздуму, простягнула руку з загадковою посмішкою.

-Так…

-Куди ти вчора зникла? – запитав Женя, обнімаючи руками її тонкий стан і відчуваючи, як хвилею накриває шалене бажання. Розмова допомагала відволіктись.

-Ти зустрів друзів, і я тобі була більше непотрібна.

-Не зрозумів.- Женя здивовано на неї подивився. 

-Не звертай уваги. – посміхнулась ніяково дівчина, так, наче збовкнула щось зайве, і тут же безтурботно розсміялась -. Вважай це вивертом дівчачої логіки.

-Ні, я дівчачу логіку наче більш-менш знаю…- задумливо покачав головою Женя, але в тебе вона якась незвична, навіть для дівчини.

-Можливо. Ну то вже як є. – Ліза дуже плавно танцювала, легко, так наче не ступала, а ковзала по підлозі, кожен рух був продовженням попереднього, перетікаючим, ніжним. Женя вперше настільки відчував і не відчував партнерку по танцю. Наче він її веде, але одночасно його власні рухи змінились, стали лагіднішими, незвично ніжними, наче він не танцює, а спокушає невинною ніжністю. Це було дивне відчуття.

-Де ти навчалась танцю?

-Ніде.

-Не вірю.

-Не вірь. – легко погодилась вона.

-Як так?

-Я відповіла на твоє питання, а вірити чи ні  - то вже твій клопіт. – вона посміхнулась

-Більшість людей  потребує, а то і вимагає, щоб їм вірили.

-Навіщо?

-Так, те що ти не більшість, я вже зрозумів,- розсміявся Женя, відчуваючи, як звичне фізичне жадання доповнюється інтригою розумовою. Йому хотіло зрозуміти, що то за рибка потрапила до його сітей. – бо людина потребує відчувати вагу своїх слів.

-Ні.

-Вважаєш не потребує?

-Слова не важливі, важливі емоції. Одні й ті ж слова несуть різний посил, різний зміст. Я можу відповісти «ні», але ж це може значити як «ні» так і «так».

-О, так це притаманне всім жінкам. В цьому ти не оригінальна.