Глава 9

Глава 9

Женя

2016р

Дзвінок телефону його розбудив.

-Жека, ти де? Через годину в нас зустріч, а тебе з вечора ніхто не бачив!- голос Андрія був стурбований.-

- В гостях. Все нормально. Навіть дуже. Так я буду.

- Знову в гостях?!. Ну друже, ти даєш! Як тобі вдається розводити так жінок?

- Я їх не розводю, а кохаю…- пробурмотів Женя, вимикаючи телефон. Треба збиратись. Він з цікавістю оглянув кімнату в якій прокинувся. Вночі якось не до того було.

Світлі стіни, сині штори, телевізор на стіні, мінімум меблів, зате багато зелені, французьке вікно з кількома гарними вазонами, картина з двома голубами на темному фоні. Ці птахи наче світились, линучи одне до одного. Згадалася вчорашня ніч… Ліза… Женя з задоволенням потягнувся і рвучко сів, зрозумівши, що його занепокоїло. Тиша. Вставши, він похапцем пробіг по невеличкій однокімнатній квартирі. Заглянув в кухню, ванну, гардеробну – пусто. На дверях помітив записку, написану на листку з розлінованого блокноту:

« Пішла на роботу. Будеш іти, дверями грюкни.

Ліза.»

І все. Коротко і лаконічно. Чоловік сів на диван, вертячи клаптик аркушу і стурбовано потираючи підборіддя. Ну і як йому зрозуміти, що вона тим хотіла сказати? « Вимітайся, щоб мої очі тебе не бачили»?, чи «чекаю, люблю»?. Більше схоже на перше… Він знову обвів поглядом квартиру, намагаючись зрозуміти жінку з якою провів шалену ніч.

На туалетному столику стояло два фото. Одне - де Ліза з двома жінками весело сміялась і друге - де вона була одна на фоні «небесного палацу» в Китаї. Женя обережно взяв фоторамку в руки, покрутив і дістав фотографію. Йому треба було подумати, а її фото було потрібне як доказ того, що він не з’їхав з розуму і ця ніч справді була.

Відкривши карту на телефоні, він визначив власне місцезнаходження і викликав таксі. На ділову зустріч з’являтися в пом’ятому вигляді було недоречно.

Вдягнувшись і привівши до ладу ліжко (розкладний диван), він обережно поклав до карману фото Лізи, й її записку. Телефон свій вона йому не повідомила.

Адрій вже чекав його в ресторані «Прага», де була запланована завершальна стадія триденних переговорів. Партнери по бізнесу прибули також вчасно. Умови контракту, ціна, поступки, гарантійні зобов’язання… Женя ніяк не міг включитись повністю в переговори, раз за разом подумки повертаючись до вчорашнього дня, вечора, ночі…

- Жека, агов! Пішли вже мрійнику! Не знаю з ким ти там провів ніч, але дяка їй величезна – так цих хитрих хохлів, ще ніхто з наших мабуть не розводив на нормальні умови.

-А? А що не так?

-Та все так. Кажу, нічого більш ефективного, ніж цілком незацікавлене обличчя в цій угоді ти не міг придумати! Це просто геніальний хід!

-Чудово.

-Тепер на літак?

- Так… -Женя крутив в руках записку Лізи і розумів, що казка скінчилась. Пора повертатись до реальності. До реальності з зобов’язаннями перед партнерами, бізнесом, друзями в Лондоні.

- О, це хто? – простягнув руку до фото, що випало з карману Жені, Андрій.

- Знайомся – Ліза. Жінка, що звела мене з розуму на 15 років.- Женя відібрав фото в Андрія і задумливо почав його розглядати.

- А тепер?

- А тепер я здається вилікувався.

- Провів з нею ніч та заспокоївся?

- Провів з нею ніч і вона мене виставила.

- Ого. Навіть так?

- Навіть так.

- Не зміг задовольнити? Настільки вимоглива?

- Не в тому річ.-

- А в чому?

- Андрій, я ще сам не розібрався.

- Ну-ну, розбирайся. Тільки знову років на 15 не затягуй, бо наступного разу будете з’ясовувати стосунки вже в пенсійному році!- розсміявся друг і, хлопнувши Женю по спині, сів в машину.

- Дуже смішно.

– Боже, як я скучив за домом! Це ж не дороги, а якийсь неймовірно-жорстокий атракціон, - закотив очі Андрій, в черговий раз наїхавши на якусь «латку» на дорозі. І англійці ще критикують якість своїх доріг! А ця реклама? Та це ж просто жах!

-Все, все, друже, я зрозумів, що ти скучив за Лондоном.

-Так. Правду кажуть, людина дуже швидко звикає до гарного. До комфорту, цивільного ставлення до людини… А тут… Що в Пітері, що тут – « Все для людей»!

Ліза

2016р

Ліза провела п’ятницю на в офісі так, наче то було для неї найбільше свято. Робота просто кипіла, ідеї вирували, а співробітники тільки проводили її здивовано-доброзичливим поглядом. Вона встигла обробити всі наявні в неї в роботі данні, допомогти одному колезі, помирити двох інших, заледве чи не найлютіших ворогів, з’їздити в пару магазинів і, допоки оцінювала об’єми продажів її категорій товару, провести декілька консультацій з покупцями, внаслідок яких зробила виторг за весь день магазину! Але по мірі наближення вечора невгамовна енергія трохи заспокоїлась. Колеги по кабінету розійшлись, а вона, звично проходячі поливаючи квіти, зрозуміла, що почуває себе дивно і задивившись на зелене листя рослин спіймала себе на думці, що наче намагається спитати ради у кущиків меліси, та фікусів. Наче ці маленькі зелені рослини їй щось нашіптують, заспокоюють… Давно такого не було… Останній раз подібне з нею відбувалось, коли вона тільки но переїхала до свої квартири і стояла розгублено на порозі з пакетами та в обнімку з горщиком сингоніума.