Глава 10

Глава 10

Ліза 2016р

Ліза пішла за подругою, дивуючись тому невдоволенню, яка вона випромінювала. Дикому невдоволенню, майже ненависті, але чому? Катя зачинила двері в кухню і, всадовивши Лізу на диван, уважно на неї подивилась.

- Ліза, це не чоловік твоєї мрії, то кобель, на якому проби ніде ставити. 100% кобель, яких ти завжди оминала. Ти згадай, як тебе плющило тоді після нього! Ти ж сама на себе не була схожа!

Ліза підняла очі на Катю. І згадала, як подруга п'ятнадцять років тому заледве їй допит не влаштувала, чим закінчилось її спілкування з тим білявим красунчиком, на якого, як виявилось, вона теж накинула оком на дискотеці, а він її не помітив…

Ліза 2001р

Ліза саме куняла на сонці, відсипаючись після чергової нічної медитації біля моря, коли поряд плюхнулась Катя, що повернулась з моря, і безапеляційним тоном заявила.

-Розповідай!

-Що?

-Як ти провела вчора час з учорашнім хлопцем. Як ти взагалі пішла з таким красунчиком? Ти ж таких не сприймаєш. То я люблю таких білявих, з симпатичними сідницями. І вони мене. А цей чомусь тебе обрав, і що факт - ти з ним пішла! Після першого ж танцю! В житті не повірю, що і цьому типу ти зуби заговорила!

- Не заговорила – розсміялась Ліза.

-То що, щось таки було? То ж я бачу яка ти замріяна!- тут же мисливську стійку зобразила подруга.

- Ні, не було.

- Як? Чому?- здивовано-розчаровано округлила очі Катя.

- А, я від нього втекла.

- Е-е…Як?

- Перемахнула через паркан на «Сирені», там є такий бетонний, але зручний, і втекла.

- Ну ти даєш подруго…- Катя ошаленіло закліпала очима. - Не знала б тебе - не повірила б. Але ти ж і справді могла таке утнути…

- І утнула.

- Але чому?

- Бо він виключення з правил.

- Ну так, виключення, але ж ти так хлопцю комплекс неповноцінності, мабуть, організувала – розсміялась від душі раптом Катя.- Боже, я собі уявляю як він розгубився. Заради цього варто було його тобі уступити! Такий ловелас зі стажем і бац, такий облом… Ну ти даєш! А-хаха, Боже, тримайте мене… Ліза… Ну ти утнула. Це ж треба, так познущатись з людини. І це вона каже, що я жорстока!

Катя сміялась до сліз, а Ліза не поспішала розчаровувати подругу і розповідати, що насправді втекла, бо злякалась, а не тому, що бажала познущатись. І нехай пізніше, кілька днів потому, вона справді провела ніч з ним, але подробиць Каті так і не розповіла. Просто не змогла. Катя, звичайно, побачила, що з Лізою щось не те, але Женю вона більше поряд з нею не бачила і приводу подумати, що то через нього її так «скрутило» не мала. Наче не мала. Мабуть Ліза недооцінила свою подругу…

Катя 2002р

Катя спостерігала, як подруга танцює з Матеєм і відчувала себе до незвичного дивно. З одного боку наче Ліза послухала її поради (заледве чи не вперше!) і прийняла залицяння цього красунчика. Маттей був дуже конкурентоздатним – високий, темноволосий, розумний, начитаний, вчиться на перспективну спеціальність. Катя сама на нього поглядала, але зустрівши пару разів байдужий до зубовного скрежету погляд (наче вона не гарна дівчина, а порожнє місце, або взагалі придорожня каменюка!), швиденько викреслила його з переліку цікавих об’єктів. Набагато простіше було зробити це, аніж відчувати розчарування від цілковитої байдужості представника протилежної статі. Та і щось в ньому їй теж не подобалось, окрім неуваги. Чи то доволі непогана хватка по життю, чи то зверхнє відношення до людей, які не представляли для нього практичного інтересу, притаманне іноді самій Катерині. Тож, дивлячись як Ліза мимоволі виховує в цьому хлопцеві повагу та гарне ставлення до людей, Катя лишень відверто веселилась - не одній же їй страждати від такої науки.

Між тим, з іншого боку, допоки Ліза воротила носа від залицяльника, що крутився біля неї другий рік поспіль, все будо в нормі. Ліза ж не могла, як нормальна дівчина, просто «продинамити» хлопця. Ні, вона (веселячи Катю до колик) бігала, як переляканий заєць від кавалера, не дозволяючи тому навіть наблизитись. Та поки вона так бігала, Маттей в очах Каті не так вже й відрізнявся від небажаних залицяльників самої Каті. Але варто Лізі було повернутись обличчям до Маттея (цікаво чому це раптом?!) і контраст у відношенні до дівчат став разючим… І зараз Катя, мимоволі проводжаючи цю парочку поглядом, спостерігаючи, як Меттей обережно веде Лізу танцполом, раз за разом відчувала, як її щось починає гризти зсередини. Вона сердито тряхнула головою. Ні, це не може бути заздрість. Просто не може! Яка може бути заздрість до такої як Ліза? До простушки, що приймала на віру всі її байки про містичних друзів, закоханих до нестями заможних красунчиків-залицяльників, що завалюють її квітами і дарунками? До дурного дівчиська, що молодше, наче не на три роки, а на ціле життя? Та вона ж наївна до непристойності! Катя їй сказала, що пішла до залицяльника музику слухати, і Ліза повірила!

От тільки чого ж до цього дівчиська, ставились хлопці зовсім по іншому? Чому там, де самій Каті пропонували без зайвих реверансів гарний секс, Лізі пропонували прогулянку під луною? Там де, така розумна, практична, самовпевнена Катя отримувала поблажливе «дякую за гарну ніч», Ліза отримувала зовсім інше відношення? Катя бачила як на танцюючу подругу дивився з іншого боку танцполу якийсь білявий (наче знайомий, чи лише здається?) хлопець. Так не дивляться на іграшку, так не дивляться на дівчину на ніч … Так дивляться на кохану…