Поезія

******

Мій дім – моє місто, моя країна.

Мій дім там, де живуть батьки.

Шістсот кілометрів (з хвостиком) це – Україна.

Та не змірять цифрами людської душі.

Мій дім тут. І я цим пишаюсь!

Я нікуди не їду, зустрічаю весну.

Кожен ранок з вірою прокидаюсь,

А вночі годинами просто без сну…

Українці – сильні, сміливі, незламні.

Ми ВПЕВНЕНІ точно у своїй перемозі.

Російські солдати тікають, ховаються,

А ми сіємо жито в полях при дорозі.

Так було, так є, і так буде завжди!

Ми борімось крізь страх і нестерпну втому.

Бо ми знаєм, що вдома кожна українська родина

Чекає свого солдата живим додому!

******

- Ваш абонент не може... - Що? Прийняти мій дзвінок?

Не може підійти до телефону?

А я дзвоню, вичікую гудок,

Ну а ще більш чекаю тебе вдома.

Війна... Війна прийшла в наш дім о п'ятій ранку,

Й дарма я намагалась вберегти

Тебе, мій син, бо ти ж такий який батько,

Не міг би просто осторонь пройти.

А я? А що мені? Пишаюся тобою

І злюсь на тебе, що пішов у бій.

Ти ж був моїм сердечком і душою,

І мав прожити в щасті і без війн.

Я знов дзвоню і плачу - знову тиша...

В моїм волоссі тільки сивина.

Коли ти йшов, сказав: «Пробач, ма. Так уж вийшло,

Що в дім наш нагло вторглася війна.»

Закрила очі, згадую всі ночі,

Проведені над ліжечком без сну.

Твій перший крок, слова і карі очі

І день народження твого - оту весну.

Я вже й не пам'ятаю, коли спала,

Сиджу-сиджу ночами близь вікна.

Ніколи сину так я не страждала…

До нас у дім підкралася війна…

А я пишаюсь. Чесно. Справді, сину.

І батько теж пишався би тобою.

Та ти ж у мене сонечко, єдиний.

Пішов. А я у тиші. Самотою.

Я знов дзвоню. Вже всоте, як не більше.

І тут! Я чую голос твій! – Живий!

«Пробач, мамуль. Та так уж вийшло –

Хотів набрати та зв'язок слабкий…»

******

Я так люблю тебе, закохана без тями.

Все більше, більш закохуюсь щодня.

Люблю душі клітинкою останньою.

Люблю тебе! Тебе, МОЄ ЖИТТЯ.

Люблю, що народилась в Україні,

Закохана у ріки, і ліси.

І бути донькою у цій родині,

У Конотопі рада я зрости.

Я вдячна вчителям, любила школу

За досвід, юність і знання.

Я вдячна всім, хто був зі мною поруч

І тим, хто вчасно канув в небуття.

Люблю життя за сина добрі очі,

За змогу обіймать його щоранку.

За чоловіка, що трима за руку,

І за розмови щирі до світанку.

Закохана в життя я за роботу.

Люблю сніги і спеку, літній грім.

Люблю життя за вірність і турботу,

За книги, мрії і мій рідний дім.

Я ще живу, закохана у ранки.

Роблю усе, щоб було не дарма.

Із вдячністю стрічатиму світанки,

З надією, що скінчиться війна.

******

«Я тут, моя кохана. Відчуваєш