Глава 5

-Ніко, ти вже готова? - гукала тітка.

-Так.

-То йдемо.

-Зараз. Тільки з мамою попрощаюся.

-Швиденько.

Ніка вибігла до мами на кухню, яка саме мила посуд.

-Мамуль, то ми пішли?

-Ідіть... - схлипнула мати.

-Все, бувай. - дівчина поцілувала маму у щочку, і побігла у коридор до Орисі.

Вони вийшли з дому, сіли у таксі і поїхали.

Мама Ніки стояла біля вікна, дивилася услід машини.

-От Орися...

Ніка з тіткою спершу зайшли у магазин.

-Вибирай все, що хочеш! - сказала Орися.

-Вау!

Ніка підбігла до вітрини з джинсами, кофтами, світерами.

Взяла чорні джинси, кофточку бежевого кольору і пішла у примірочну.

Вийшла одягненна у тих джинсах, кофті.

-Ну як?

-Тобі подобається? Тоді беремо.

-Дякую вам, тітко!

Дівчина ще взяла приміряти сині джинси з високою посадкою, і кофточку від відомої фірми.

-Можна ще це?

-Бери!

Далі Ніка пішла у вітрину взуття.

Вибрала білі кросівки на тракторній платформі, туфлі замшеві чорного кольору із середнім підбором, туфлі бежеві на низенькому каблучку і чорні кеди з білими шнурівками.

На нозі дивилися ідеально! 

-Беремо? - запитала тітка.

-Якщо можна. - скромно відповіла Ніка.

-Звісно! Давай далі у вітрину сумочок?

-Так!

Вони підійшли до тієї вітрини, заповненої сумками, рюкзаками, поясочками.

Дівчина надибала світло рожеву сумочку через плече і чорного шкіряного рюкзачка.

-Можна взяти це?

-Звісно бери. Нічого тут більше не хочеш?

-Та ні.

-То пішли у вітрину дівчачих штучок. Блокноти, наліпки, гумки, ручки, фломастери, зошити.

-Ходімо.

Ніка вибрала два товстих блокнота на спіралі. Взяла кольорові фломастери, маркери і фірмові олівці.

-Вибачте, а у вас є простий олівець для професійного малювання? - запитала Ніка у продавця.

-Так є. У правому відділі, де гумки, альбоми і зошити.

-Дякую.

Дівчина взяла ще таких два олівця.

Вийшла з вітрини задоволеною.

-Може ще сукню купити? - запитала тітка.

-Я не проти...

Пішли у вітрину суконь.

Ніка вибрала літнього сарафанчика рожевого кольору, далі сукня на бретельках бузкового відтінку, легенька біла блузочка з золотавими гудзиками.

І все їй підйшло по розміру.

Ну що, пішли до каси. - сказала Орися.

-Дякую вам, тітонько. Просто у мами не має так багато грошей на мене...

-Та рахуй, що це подарунок безкоштовний від мене!

-Дякую!

Незнаю чи казати вам ціну тих речей...

Але витратили вони тридцять тисяч гривень...

Тітка Орися посміхнулася штучною посмішкою.

-Поїхали, Ніко.

-Ага.

Вийшли з торгового центу із велики пакетами одягу і інших дрібничок.

-Все, поїхали до школи.

-Гаразд. Тітонько, я така щаслива!

-А навіщо тобі професійні олівці для малювання?

-Так це ж моє хоббі. Моя заповітна мрія ходити у школу мистецтв.

-Справді? О, то я знаю найкращу школу для малювання. Записати тебе туди?

-Вау! Ви здійсните мою мрію! Дякую!

Вони під'їхали до гімназії, тітка Орися пішла у школу до директора, а Ніці веліла почекати на дворі.

Коли тітка пішла, Ніка сіла на лавочку, відпочити.

Бо така сонячна погода!

До неї підійшов хлопець, ровесник. Смаглявий, у рубашці і джинсах, темне волосся, гарні очі.

Ніби його очі казали Ніці: "Привіт кохання. Відтепер у тебе щасливе життя, і тебе будуть усі любити".

-Привіт. - сказав він.

-Хм... Привіт.

-Ти будеш тут навчатися?

-Так.

-А ти новенька?

-Так.

-Бо я також сюди подаю документи на навчання. А тебе як звати?

-Ніка. А тебе?

-Тоха.

-Приємно.

-А ти гарна. Може на каву?

-Дякую, але мушу відмовитися.

-Чому?

-Бо ми з тіткою їдемо скоро до дому, у мене часу нема' на свої справи.

-Шкода... Дасиш свій номер телефону?

-У  мене телефона немає. Коли буде, то зустрінемося.

-Як немає телефона? - здивувався хлопець.

-Побила... Тітка має новий купити... - збрехала Ніка.

-Ааа. То давай завтра о другій у парку?

-Хм... Добре, я буду. Але, якщо мене довго не буде, то це значить, що я не змогла прийти, бо справи.

-Ок. Домовились. Бувай.

-Бувай.

Коли хлопець пішов, раптом підійшла тітка.

-Готово! Тепер ти тут навчатимешся. Почнеш з осені.

-Клас! Дякую.

Вони поїхали до дому.

На вулиці темніло, з'являлися перші зірочки на небі.

Місяць світив.

Ніка з тіткою Орисею повернулися до дому о дев'ятій вечора.

Мама спала.

Ніка взяла пакети з одягом, занесла до себе в кімнату і не роздягнувшись, заснула...

Тени сизые смесились,
Цвет поблекнул, звук уснул —
Жизнь, движенье разрешились
В сумрак зыбкий, в дальний гул…
Мотылька полет незримый
Слышен в воздухе ночном…
Час тоски невыразимой!..
Всё во мне, и я во всем!..

Сумрак тихий, сумрак сонный,
Лейся в глубь моей души,
Тихий, томный, благовонный,
Все залей и утиши —
Чувства мглой самозабвенья
Переполни через край!..
Дай вкусить уничтоженья,
С миром дремлющим смешай!