10

Настя була налаштована серйозно та рішуче, але слідчий Білозір Федір Іванович зовсім не розділив її ентузіазму. З відсутнім виглядом, поглядаючи у вікно, він вислухав її історію про сварку покійної Лани зі своїм супутником Микитою і промовив:

— Громадяночко, шановна, не гайте ані свій, ані наш час. У нас і так до греця роботи, справжньої, а не надуманої. Милі сваряться – тільки тішаться. Ви, мабуть, передивилися кримінальних передач другого ґатунку, в яких ледь не кожне вбивство через ревнощі та велике кохання.

— Та до чого ж тут велике кохання?! — Почала виходити з себе Липовець. — Кажу ж Вам, Микита їй погрожував.

— І самі ж додаєте, що весь інший час він був маскимально уважним та улесливим з нині покійною половинкою. Тобто відчував свою провину і намагався залагодити її.

— Він грав на публіку! — Не заспокоювалася Анастасія.

— Ану циц! — Гаркнув на неї слідчий. — Ми тут працюємо з фактами, розумієте, з фактами? А не з жіночими домислами та фантазіями. Я Вас більше не затримую, громадянка Липовець. Якщо це буде потрібно, слідство саме вийде з Вами на зв'язок.

Від такого хамства та натиску жінка зовсім розгубилася і навіть не знайшла вдалої відповіді. Тим часом, Білозір уже потихеньку підштовхував її рукою до виходу. В коридорі, яким постійно бігали люди у формі, з папками та кіпами паперів, чекав Руслан. Довкола пахло цигарками, міцною кавою та якоюсь тривожністю вперемішку з відчаєм. І чому усі відділки поліції мають одинакові запахи? Не важливо де вони знаходяться, біля моря чи ні.

— Можна Вас на одну хвилинку, колего? — Федір Іванович звернувся до Руслана.

— Звичайно. — І тут же додав Насті. — Почекай мене, будь ласка, тут. Я швидко.

Опинившись  в кабінеті наодинці, Білозір потер вуса і крякнув:

— Твоя? — Підморгнувши убік дверей.

— Моя. — Недовго думаючи погодився Руслан.

— Хороша вона у тебе, людяна. Як сказали б раніше, з активною громадянською позицією. Бачила ту Лану всього лише декілька разів у житті, а переймається, як за рідну. — І тут же додав. — Чай, каву?

— Подвійну каву без цукру. — Не став відмовлятися чоловік.

— У нас тільки розчинна. — Попередив Федір Іванович і підійшов до електричного чайнику, з якого йшов густий пар. — Так ось, гарна у тебе Настя, кажу, але вразлива занадто, емоційна. Воно для жінки може і непогано… Але краще хай у нас під ногами не плутається. Ти їй поясни. У нас і без того справ вистачає.

— Я їй поясню. — Коротко відповів Руслан, приймаючи крихітну чашку з кавою.

А сам подумав: «Ти зараз пієтети тут розводиш, Федір Іванович, тільки через те, що помилково прийняв Липовець за мою кохану жінку. А якби вона прийшла сюди сама, в кращому випадку б нагримав, а то й пригрозив би якимось п’ятнадцятьма добами обмеження волі. Несерйозно, звичайно, а так, щоб трохи налякати. Аби вона дорогу до вашого відділку забула назавжди». Але вголос нічого не промовив.

— Твій номер у мене є, в показаннях свідка. — Додав Білозір. — Якщо по цій справі дійсно виявиться щось незвичайне, після розтину, я тобі маякну. Але, відчуваю, що нічого тут особливого немає. Звичайна смерть, ну хворіла людина.

Руслан тільки мовчки похитав головою, погоджуючись, і поставив на стіл пусту чашечку з-під кави. Трохи сильніше, аніж потрібно було. Кераміка голосно клацнула об стіл і Федір Іванович, хоч був у своєму кабінеті цар і Бог, все одно боязко покосився убік.

— Ну, бувай, Федір Іванович. — Чоловік поплескав його по плечу.

— Бувай-бувай! — Розтягнув вуса у посмішці Білозір, сподіваючись, що більше з цією парочкою перетнутися йому не доведеться.

***

— Ти уявляєш, так мені і сказав, мовляв, ми тут займаємося реальними справами, а не жіночими домислами та фантазіями! — Кипіла обурена Липовець.

— Послухай, мені здається, тобі потрібно трохи випити. — Запропонував Руслан. — Зовсім трохи, зняти стрес.

— Ну, я взагалі-то не п`ю, але думаю, що келих пива або слабоалкогольного коктейлю зараз і справді не завадять.

— В даній ситуації вони підуть тільки на користь.

Вони сіли на літньому майданчику одного з кафе і замовили темне пиво. Прохолодне, з ледь помітними медовими нотками, це було саме те, що потрібно о десятій ранку на морі, коли вже добряче починало припікати сонечко.

За цей час їм уже телефонували стурбовані Ксанка та Ростик. Перша допитувалася де носить Липовець і в яскравих фарбах розповідала, як зранку на пляжі офіціант знайшов пошматований труп без рук та ніг. Настя ж її заспокоїла, сказавши що це вона першою побачила труп і нічого відірваного там зовсім не було й пообіцяла розповісти подробиці, коли повернеться. Малий же зрадів, коли дізнався, що батька не буде декілька годин й дав слово не висовуватися з номеру та гратися на планшеті. Татко йому не повірив.

Пиво було смачним, бесіда з Русланом легкою, і Настя наважилася на другий келих пива. Саме це, у підсумку, і зіграло з нею злий жарт. Зовсім незвиклий до алкоголю організм, відреагував на нього гіпертрофовано і жінка почувалася так, ніби випила цілий ящик. Дорогою до «Коштовної перлини» вона декілька разів губила босоніжки з ніг і, погикуючи, запевняла нового знайомого, що не має жж-жодних пп-проб-блем з ал-лкоголем.  Коли ж слідчий намагався всунути її тендітну ніжку у взуття, вона реготала пекельним сміхом зі словами: