Розділ 4

– Та ти мені зараз очі видряпаєш. – промовив Юліан, помітивши розгніваний погляд Софії. Її миле личко в одну мить стало грізним, але однаково залишалось красивим.

– Ну все з мене годі. – Софія різко підвелась з-за столу, ледь не перевернувши офіціанта з тацею в руках.

– Божевільна. – прошепотів Юліан, підвівшись слідом. Він заплатив за замовлення, яке вони так і не скуштували. 

Софія крокувала на зупинку, коли біля неї пригальмувало вже знайоме авто. Не зупинилась, а вперто продовжила іти далі. Настрій був препаскудний ще й дощ розпочався дужчий. Юліан здаватися також не збирався, він несподівано виїхав на тротуар, перегородивши їй дорогу.

– Що ти робиш? Тут не можна паркуватись?

– Знаю, тому давай швидше сідай в машину, доки мені не виписали штраф. Інакше, це буде на твоїй совісті. – він відчинив зсередини двері авто, чекаючи доки вона сяде.

Але Софія не збиралась відступати, тому продовжила стояти на місці.

– Ти пропонуєш мені всадити тебе силою? Гаразд. – чоловік вийшов з автомобіля й перекинув дівчину через плече.

– Що ти робиш? Припини! На нас дивляться люди. – Софія спробувала опиратись, відштовхуючись кулачками. Попри не рівні сили, їй все ж вдалось зробити Юліанові боляче.

– Припини борсатись та дряпатися. Як же ж з тобою важко. – зітхнув, нарешті всадивши норовливу. На диво, Софія заспокоїлась. Чоловік зачинив за нею двері й сам вмостився на своє місце, неабияк втомившись від боротьби, як раптом Софія на нього знову накинулась. 

– Придурок, ти що собі дозволяєш? – почала гамселити куди попало.

– Це я, що собі дозволяю?! – перехопив кулачки, міцно стиснувши їй в своїй руці. 

Софія застигла на місці, злякавшись грізного погляду чоловіка. Їй таки вдалось вивести його з рівноваги. Вона дивилась на нього широко розплющеними очима, не знаючи, чого очікувати. Юліан вдивлявся в перелякані зелені очі, попустивши міцну хватку. Його сердитий погляд перемінився на м'який. Не хотів більше себе стримувати, різко притягнув дівчину за талію і впився в її уста. Цього разу не пручалась, відповіла на поцілунок, не менш пристрасно, так, наче робила це не вперше. Її руки обвили шию чоловіка руками, а тіло притислось ближче. Обом забракло повітря.

– Задушиш. – прошепотів, хитро усміхаючись, знову викликаючи в неї нестримні емоції.

– Який ти усе-таки. – Софія відсторонилась. Хотіла сказати щось неприємне, колюче, але останньої миті передумала і відповіла інше. – Нестерпний.  

– Не менше ніж ти.

– Чому ти постійно…

Юліан не дав договорити, затулив рота черговим поцілунком. Цілував повільно, ніжно, доки не відчув, що Софія заспокоїлась, а тіло не обм'якло. Був впевнений, що так і буде. Нікуди вона від нього не дінеться, однаково приборкає, яка б не була – непокірна. Що поробиш, мабуть, мати справу зі схожими жінками в нього було написано на роду. Його так й тягнуло до таких примхливих, як Софія. 

Відірвавшись від поцілунку, Юліан поспішив завести авто, як-не-як, а створювати комусь незручності він не хотів. Люди вже й так невдоволено поглядали на припаркований на тротуарі автомобіль, яке перекривало рух. Софія, наче зі сну, вмостилась зручно на сидінні, намагаючись приборкати внутрішніх метеликів. Вони з Юліаном домовились знову зустрітись, чоловік взяв номер її мобільного, і у відповідь залишив свій. В піднесеному настрої Софія повернулась додому, та одразу натрапила на суворий погляд батька. 

– Де ти була? – почав з порога, прискіпливо оглядаючи доньку.

Дівчина скинула балетки та поцілувала батька в щоку, скорчивши невинне личко.

– Не придобришся, відповідай, де була? – повторив запитання. Чоловік видавався грізним, а насправді був добрим і надміру люблячим.

– Заговорилась з Дариною, через що пропустила автобус. – збрехала, бо розповідати правду про Юліана було ще рано.

– Ти голодна? Я приготував за маминим рецептом запіканку. 

– Це я тебе повинна годувати, а не ти мене. Я вже не маленька дівчинка.

– Для мене маленька. Йди-но мий руки та сідай за стіл.

Софія слухняно виконала наказ батька. Змирилась з його контролем, чи то радше турботою. Хоча зізнатись по правді інколи її це неабияк дратувало. Хотілось більше свободи дій, натомість доводилось щоразу куди б це не було відпрошуватись, запевняючи, що вона вже повнолітня і йде не сама. Частим супроводом дівчини ставали Дарина або Захар. Не один раз відчувала себе третьою зайвою.

***

– То, що ти бачив її? – запитав хрипкий жіночий голос, як тільки-но хлопець зайшов до квартири. 

– Навіть більше. Я бачив їх обох.

– І, яка вона? – жінка аж присіла з завмиранням в серці.

“Гарна” – подумав, але не зізнався. Знав, що мама цього не схвалить, для неї ця правда була б надто болючою. Він вийняв з кишені джинсів давнє фото на якому була зображена юна дівчина з зеленими, наче смарагд очима й виклав його на стіл.

– Схожа на неї. – вказав пальцем на світлину.

Жінка підійшла до столу та глянула на ту, яку зневажала всі ці роки. Винила, проклинала, бажаючи, аби та страждала, так само як колись вона. Жінку охопила така лють та ненависть, що вона взяла знімок та розірвала його на дрібні клаптики. В очах матері Гордій побачив біль минулого, який втамувати здатна була лише помста. 

***

     Минув цілий тиждень з моменту останньої зустрічі Софії з Юліаном. Дівчина не знаходила собі місця, бо за цей час від нього не було жодної звістки. “Міг хоча б написати повідомлення”. – роздумувала, сердившись. Сама також не телефонувала та не писала. “Ще чого, щоб подумав, що я, як школярка – млію за ним”. 

Після пар Софія звично йшла на автобус, сьогодні довелось йти в гордій самотності, бо Дарину забрав Захар, запросивши на побачення. Вона раділа за них обох. Дарина здатна була загасити вибуховий характер брата, він же додати вогню та емоцій в їхні спокійні стосунки. Захар був доволі романтичною натурою, а яка дівчина відмовиться від цього?