Глава 9. Гра

Глава 9. Гра

Марк

– Це ти – моя слабкість. І нею завжди була, – впевнено їй кажу, тримаючи Кіру ще досі в своїх обіймах.

Моя колишня дівчина опирається своїм бажанням, але ж я помічаю, як вона хоче, щоб я знову її поцілував. Так, ми з нею погано розійшлися і більше винен я, ніж вона, але… минуло стільки років… Невже не можна забути старі образи? Адже Кіра теж не ангел і має своїх тараканів в голові.

– Марку, навіщо ти знову з'явився в моєму житті?

– Можу запитати тебе те ж саме.

Кіра відсторонюється і відходить від мене на метр. Її бажання бути на відстані мені зрозуміле, але водночас так бісить. Чому не можна просто не думати про минуле, а віддатися своїм бажанням у теперішньому? 

Зціплюю губи від незадоволення поведінкою дівчини і мовчки її відпускаю. Вона того так хоче, тож нехай. Кіра йде, нічого не сказавши мені на прощання. Йде, не обертаючись. Взяла свої важкі пакети, а мені хочеться підбігти до неї й вихопити тягар з її рук, допомогти колишній бодай донести їх до квартири. Але вона не хоче. Боїться того, що може бути потім. І я її розумію. Тримаю зараз себе в руках, бо точно знаю, що не втримав би потім, якби опинився в її фортеці поруч з нею.

Двері під'їзду зачинилися за дівчиною і я сперся всім тілом на капот свого автомобіля та запалив цигарку. Пам'ятаю, як Кіра просила мене кинути палити. І я кидав. Заради неї. Але потім як вона пішла, знову запалив. Відтоді жодна жінка не може розтопити моє холодне серце, а просити мене викинути цигарку з руки й поготів ніхто не має права. Я такий, який є. Точніше, яким Кіра мене зробила своєю спробою втекти від мене. Їй це чудово вдалося, але навчитися жити без коханої я так і не зміг. Відтоді я почав пити, палити, змінювати жінок, як шкарпетки, і не думати про майбутнє. Мені просто ніколи про нього думати. Я скам'янів і більше не впускаю жодні теплі почуття у своє серце.

Все, що в нас відбувалося з Кірою, залишилося лише сном, ніби нічого й не було насправді. Та все ж таки воно було… Я пам'ятаю, як вона усміхалася мені, як міцно обіймала мене, як говорила, що нікому не віддасть, як ніжно й пристрасно цілувала, як постіль горіла під нашими гарячими тілами. Куди воно все поділося? Чому залишилося в минулому назавжди? Хоча ні, знаю – я винен. Здебільшого лише я. Звісно, в розставанні двох винні обоє й Кіра теж має свою провину, але я зробив їй надто боляче. 

Випалив цигарку й за роздумами помітив, як на п'ятому поверсі загорілося світло в кімнаті. Потім темна постать підійшла до вікна й подивилася вниз. Може, це Кіра? Дуже хотілося б, щоб це була вона. Потім постать відійшла від вікна й зашторила його. Можливо, й дійсно Кіра. Але перевіряти на буду. Не хоче мене бачити в своїй квартирі, то нехай. Не стану напрошуватися на чай знову. 

В кишені джинсів завібрував телефон і я неохоче його звідти дістав. Ніка. Зціпив зуби й відхилив виклик. Знаю, що вона чекає на мене, але бажання зараз говорити з нею абсолютно немає. Все, що їй потрібно знати – це те, що я на нараді. Вечірній нараді. І байдуже, що вона думає про це. В мене велика компанія з управління персоналом підприємства, тому я працюю і вдень, і вночі. 

Заходжу в повідомлення й обираю чат із Кірою. Хоча, який чат? Насправді там лише одне моє повідомлення, бо вона відповідати на нього не виявила бажання. Напишу їй ще одне. 

Я: На добраніч.

Довго чекаю, поки Кіра прочитає, і ось дочекався. Прочитала. Але відповідати знову не хоче. Ну що ж, так тому й бути. А чого ти, власне, хотів, Марку? Щоб вона одразу кинулася в твої обійми й чекала, поки ти напишеш? Чи приїдеш? І це після того, як ти розбив їй серце? Справді? Цього хочеш? Ні… я не прошу її знову впускати мене у своє життя. В неї воно своє, а в мене – своє. Проте я все ж таки хочу бодай побажати їй доброї ночі. 

Несподівано прийшло повідомлення на телефон. Від неї. Читаю й тішуся.

Кіра: Звідки в тебе мій номер?

Всміхаюся. Ну, в цьому вся Кіра. Нетерпляча й емоційна жінка, сильна духом і вольова. Але я ще пам'ятаю її люблячою, турботливою, ніжною і пристрасною. 

Я: Яка різниця? Маю свої зв'язки.

Кіра: Зрозуміло. Отже, варто змінити номер телефону. 

Ще ширше всміхаюся. А ще вона вперта й незалежна. Але я теж впертий. Якщо вже хочу щось отримати, то обов'язково це отримаю.

Я: Хочеш змінити, змінюй. Але мене це не зупинить.

Кіра: Та невже? 

Я: Хочеш перевірити?

Кіра: Навіщо мені щось перевіряти, якщо я не маю в планах спілкуватися з тобою?

Я: Це ми ще побачимо.

Кіра: Марку, припини безглузді спроби повернути мене.

Ооо, а це вже цікавенько стає. Отже, вона думає, що я хочу її повернути? Хм… 

А чого ти, Марку, хочеш насправді? 

Поглянув вверх на небо й замислився про суть свого питання. Насправді я хочу повернути минуле, але я, на жаль, не маю такої здатності. А от подражнити Кіру хочеться мені зараз найбільше. Чи залишилися в неї до мене почуття? 

Я: А якщо й так? Думаєш, не вдасться?

Кіра: Я не відповідаю на безглузді запитання.