Всупереч серцю

Глава 15. Правда

Глава 15. Правда

 

Кіра

У колишнього дзвонить телефон, але він не піднімає трубки, а лише спокійно скидає дзвінки один за одним. Неважливий абонент? Чи, може, дружина телефонує? Впевнена, що правильний другий варіант, але… Але цікаво мені, чому у нього на пальці немає обручки? Я зовсім раптово кинула свій зір на його праву руку й помітила, що там немає кільця. Невже чоловік його не носить? 

Проте, чому саме це мені здається дивним? Зараз купа чоловіків надає перевагу тому, щоб не носити обручки на безіменному пальці. Не знаю, який у цьому сенс. Можливо, вони мають коханок і саме таким чином хочуть позбутися кайданів одруження. Але навіщо ж тоді одружуватися? Для власної репутації? Ні, тут щось не те. Марк не хотів одружуватися зі мною, а тут, власне, вирішив одружитися задля досягнення висот у своїй компанії? Ой, не знаю. Проте все можливо. Адже недарма сьогодні зранку про коханок своїх мені розповідав. Ой, боже… як згадала його розповідь, одразу почало нудити.

– Дружина хвилюється? – цікавлюся у чоловіка, який до цього спокійно жував м'ясо, а зараз зиркнув на мене, ніби на ворога, і проковтнув харчову грудку цілком.

Коли побачила, як його адамове яблуко сіпнулося на шиї під час проходження їжі, ненароком проковтнула слину, відчувши легке збудження. Дивлячись на Марка, неможливо не збуджуватися. Чоловік навіть через стільки років здатен викликати в мені трепетні почуття і бажання.

– Кіро, скажи мені, будь ласка, – склав руки в замок перед собою і пильно мене розглядає. – З чого ти вирішила, що я маю дружину?

– Ну як же? – знітилися я. – Адже ти сам сказав… – промовила невпевнено. 

Невже завіса відкривається і я скоро почую правду? 

– Що я сказав? – прискіпливо звертається до мене.

– Ти сам якось говорив, що вона хвилюється, чекає на тебе вдома…

– Я говорив? – хмикнув і перепитав з посмішкою. – А дійсно, казав, – задумався, розглядаючи мої риси обличчя. – А знаєш, навіщо?

– І?

– Щоб подивитися на твою реакцію.

– І яка вона… моя реакція? – розгублено запитую, адже стало дуже цікаво, якою він мене бачить зі сторони.

Марк всміхнувся своєю чарівною посмішкою і вирішив не поспішати з відповіддю. Лише через хвилину чоловік промовив:

– Знаєш, ти намагаєшся не видавати своїх емоцій, але знання того, що в мене є дружина, тебе дуже бісить. Кіро, ти й тоді, коли ми були разом, не вміла керувати своїми емоціями, тож зараз нічого не змінилося. Я пам'ятаю тебе такою, якою і бачу зараз. Ти злишся, психуєш, думаєш, чому на її місці не ти, і це почуття тебе роз'їдає зсередини. 

Слухаю чоловіка й не можу надивуватися. Як же чудово він мене знає. Говорить так, наче бачить мене наскрізь. Невже все так очевидно, як він говорить? Кіро, тобі потрібно бути більш стриманою, щоб не видавати свої почуття та емоції. Не хочу, щоб він вважав, що я прагну його повернути.

Так-так, він абсолютно правий. Я постійно думаю про те, чому на місці його дружини не я, але Марк не почує цього вголос ніколи. Він не заслуговує знати такої правди.

– Ти справді так гадаєш? – розсміялася я нервово. – Ти помиляєшся, Марку. Я співчуваю твоїй дружині, адже мати такого чоловіка, як ти – це кара небесна.

Марк важко зітхнув, але продовжує залишатися спокійним ззовні. Та мене абсолютно не бентежить, що в нього твориться на душі.

– Скажи мені, Кіро, невже я схожий на чоловіка, що добровільно одягне на себе сімейні кайдани? 

– Зовсім ні, – відповідаю чесно. – Ти схожий на чоловіка, що ніколи не нагуляється. Тож одруження і ти – це абсолютно різні речі.

– Гарна відповідь, але неправильна.

– Справді? – цікавлюся. – І чому ж?

– Одного разу я хотів мати сім'ю, але не склалося. Тож знаєш, якщо тобі не вдалося затягнути мене під вінець, то й жодна жінка не впорається з такою місією. Просто не існує для мене іншої жінки, яку я кохав би так, як тебе. 

Я замислилася над його словами. Кращої правди й годі було придумати. Можливо, ці слова й були б найкращими, які я тільки могла почути, але зрада Марка все перекреслює. Каже, що кохав? То навіщо ж тоді зраджував? 

– І чому я тобі не вірю? – запитую, заглядаючи в очі чоловіка.

– Твоя справа – вірити мені чи ні, – відповів і продовжив далі їсти м'ясо. 

Деякий час ми більше не розмовляли, а просто сиділи мовчки. Марк доїв м'ясо, а мені більше нічого в горлянку не лізе. Я п'ю вино і пригадую всі дні і ночі, проведені з Марком. Як нам було добре вдвох, як ми сміялися і насолоджувалися присутністю один одного. Ми сварилися, звісно, не без того. Але яка пара не свариться? Люди різні, в кожного своя думка і вона безсумнівно правильна для одного і неправильна для іншого. Так і стаються розбіжності у думках, а від цього і сварки. Ми з Марком не виключення, але ми завжди залишалися разом, не дивлячись ні на що. Допоки він не зрадив…

В Марка знову дзвонить телефон і на цей раз він піднімає трубку.

– Алло, – відповідає сталевим голосом. – Пам'ятаю. Ну то й що, що обіцяв? – кричить він, а я дивуюся як він може бути таким грубим. І байдуже мені, хто висить на тому кінці телефону. Ніхто не заслуговує на таке звертання. – Послухай мене, я тобі говорив, що передзвоню ввечері після роботи. Отже, як впораюся зі своїми справами, зателефоную, – сказав чоловік останнє слово і відхилив виклик, дивлячись прямо на мене.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше