Всупереч серцю

Глава 20. Подарунок

Глава 20. Подарунок

 

Кіра

«Мммм… нарешті вихідний,» – подумала я, коли прокинулася вранці навіть раніше будильника. Як завжди, вихідний і не спиться? Звісно, що так. Але й не зовсім через цю причину. Мене мучать сни з участю Марка. Це наче якесь прокляття – бачити його постійно і в снах, і наяву. 

Сьогодні вночі мені наснився один з наших днів, коли ми були разом, як одне ціле. Ми прокинулися вранці і я всміхнулася коханому, радіючи, що він поряд і так буде завжди. Марк поцілував мене в губи, бажаючи доброго ранку, і притиснув до себе ближче, хоч і здавалося, що нікуди. Але все ж таки він мене відпустив, бо потрібно було йти готувати сніданок. Поки я поралася на кухні, чоловік прийняв душ і прийшов до мене. Марк став позаду та обійняв мене. Притулився вологим волоссям до моєї щоки і я засміялася від теплої прохолоди. Він часто так робив, коли нікуди не поспішав і бажав приділити мені більше уваги та ніжності. А в той день саме видався вихідний і ми вирішили провести його разом. Після сніданку я пішла в душ, а Марк чекав на мене у вітальні, переглядаючи одномандатні телепрограми. Ми збиралися вийти прогулятися містом, сходити в парк, в кінотеатр, зайти в кафе. Хотіли просто провести день удвох, лише я і він, він і я… Здавалося, що так буде завжди.

Прокинулася і ледь не заплакала від туги. Так хотілося б назавжди залишитися там, уві сні. Адже в ньому лише ми удвох і немає більше нікого, хто стоїть на заваді нашого щастя. Немає сварок і зрад. Лише ми і наше кохання. 

Зібралася з духом та заспокоїла свої нерви. Поглянула на годинник і бачу шосту ранку. Авжеж, будильник має пізніше дзвеніти. Мені поспати ще б годинки дві-три, щоб забути про свій нічний кошмар. Та де там? Уже не засну. Тим паче після такого реального сну з минулого. 

Покрутилася ще з півгодини на різні боки, намагаючись знайти комфортну позу та все ж таки заснути, але не вдалося. Піднялася з ліжка та почимчикувала в душ. Гаряча вода безслідно змила мій сон і збадьорила мене. Я забула про те, що не виспалася та знайшла в собі сили отримати гарний настрій. Правду кажуть, що можна створити запоруку хорошого настрою на весь день, якщо просто всміхнутися самій собі в дзеркальному відображенні. 

«Сьогодні буде гарний день,» – подумала я, коли пила каву з пончиками, придбаними вчора в булочній по дорозі додому, сиділа і дивилася у вікно моєї квартири. Там була яскрава сонячна погода, незважаючи на пізню осінь. Я завжди радію сонечку, коли воно світить своїм яскравим світлим промінням в моє вікно. Погода теж дуже відчутно впливає на мій настрій. Отже, сьогодні весь день має бути легким і радісним.

Не встигла я допити каву як почула дзвінок у двері. Цікаво, кого це принесло з самого ранку? Хоча, який ранок? Вже майже обід, зважаючи на час. Невже Паша зі своїми емоціями та вічними розмовами про майбутнє? Ой, боже, його вчорашня пропозиція і моя безвідповідь… Немає бажання навіть зараз з'ясовувати стосунки та відповідати йому бажане «так».

Відчиняю двері й бачу перед собою купу білих лілій, а вже потім і самого кур'єра, який приніс кошик з квітами. 

– Доброго дня. Ви Кіра Висоцька? – питає мене хлопець.

– Емм… так, – невпевнено відповідаю.

– Це все для вас, – передає мені кошик у руки.

Я неохоче його беру й уже здогадуюся, від кого такі приємнощі з самого рання. Лише один чоловік у світі знає, що я обожнюю білі лілії. І це чортів Марк Багров. Трясця!

– Розпишіться, будь ласка, ось тут, – вказує пальцем на теку й дає мені ручку.

– Вибачте, але мені це все не потрібно, – віддаю кошик знову кур'єру.

– Е, ні, дівчино. Відмови не приймаються. Я виконую свою роботу добросовісно. А тому кататися туди-сюди з неприйнятними замовленнями не маю зовсім ніякого бажання, – аргументує відповідь і знову вказує мені на окреме місце в графі, щоб я поставила там свій підпис. – Я доставляю клієнтам замовлення і кататися з ними назад мені не до вподоби, – тараторить слова одне за одним, а я, очманіла від такої ситуації, не можу й слово своє вставити. – А ось ще одне замовлення, – вказує на величезну коробку, що стоїть біля нього поряд. – І від цього також будете відмовлятися?

– Що там? – цікавлюся.

– А мені звідки знати? Я лише виконую свою роботу. І от уявіть, якщо кожен клієнт відмовлятиметься від таких громіздких замовлень. Що тоді буде? Мені доведеться їх відвозити знову до гіпермаркету. Ні, звільніть мене від цього, будь ласка, – благає хлопець і наполегливо передає мені в руки кошик з квітами, а коробку з невідомим вмістом просто піддвинув ногою ближче до мене. Очевидно, що вона легка, але навіщо така велика?

Мені нічого не залишається як прийняти подарунки невідомо від кого й поставити закарлючку в доказ того, що я їх отримала. Хлопець допоміг мені доставити кошик і коробку всередину квартири. Я подякувала кур'єру та попрощалася з ним. Зачинила двері й очманіло роздивляюся свій коридор, заставлений замовленнями Марка. Чи він здурів? Навіщо мені це все? 

Гаразд, квіти я обожнюю. Поставлю кошик на кухню і нехай розходиться ніжний квітковий аромат по всій квартирі. А от що такого знаходиться в цій коробці? Склала руки під грудьми і підозріло її роздивляюся. Коробка запакована у подарункову фольгу, ніби в мене сьогодні день народження. Але ж ні. Мій день народження був влітку два місяці тому. Чи Марк вирішив з подарунком трішки запізнитися? 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше