Вітчим мого нареченого

Розділ сьомий

Ігор приїхав досить швидко. Весь цей час я провела, топчучись біля порогу якоїсь будівлі бюджетної організації з примітною синьою табличкою. Забєлін мене не шукав, ну, або не здогадався повернути сюди, і я раділа можливості віддихатись. Навіть подумала, що, можливо, дарма попросила Горського про допомогу, та, побачивши його, відчула дивовижне полегшення і, не чекаючи запрошення, поспішила прослизнути на переднє сидіння.

Варто було опинитись в безпеці і захищеною від сторонніх очей, як по щокам знову покотились сльози. Ігор обережно торкнувся моєї руки, і я не стала його відштовхувати, тільки сховала обличчя в долонях, дозволяючи собі цю слабкість.

Горський не тиснув, не простив пояснень, лише обережно гладив мене по плечу, а потім, піймавши момент, просто притягнув до себе і дозволив виплакатись йому в сорочку. Мені навіть не було соромно; я без слів ділилась з ним всіма трагедіями свого життя і почувалась так, наче камінь з душі впав. Дивовижне полегшення, що затопило мене після цих сліз, штовхало на дурні вчинки, і мені довелось кусати губи, що не ляпнути нічого зайвого.

– Що трапилось? – тихо спитав Ігор. – Я бачив, що тебе забирав Вадим. Він щось тобі зробив?

– Пропонував тільки, – сиплим після сліз голосом відгукнулась я. – Але ж він не вміє приймати відмови.

Обличчя Горського викривила гримаса злості.

– Я з нього три шкури спущу, – тихо прогарчав чоловік, стикаючи руки в кулаки.

– Не треба, – прошепотіла я. – Не треба бруднити об нього руки, все одно нічого не сталось… Ігоре, не треба! – я вчепилась мертвою хваткою в його зап’ястя, і цього, здається, вистачило, щоб впевнити Горського лишитись.

Він неохоче відкинувся на спинку водійського крісла і спитав:

– Ти після цього все ще продовжиш з ним стосунки?

– Та які до біса стосунки?! – не втрималась я. – Не було нічого. Ти не помилився, у нас просто угода… Я грала роль його нареченої, він пообіцяв мені за це велику суму грошей. От. Я – просто меркантильна дівиця, що вирішила заробити на внутрішніх справах вашої родини.

Ігор усміхнувся.

– Намагаєшся себе очорнити?

– Говорю правду, – прошепотіла я. – Ми з Вадимом познайомились у лікарні, і я здалась йому розумною та спокійною. Він запропонував мені зіграти роль його нареченої, а я не стала відмовлятись. Кому в цьому світі не треба гроші? Мені от дуже треба, і… Так, я пішла на це, і мені було плювати на моральну частину питання.

Ігор шумно видихнув повітря.

– Розчарований в мені, правда? – тихо спитала я. – Відвези мене, будь ласка, додому. І я більше ні про що тебе не попрошу. Це була хвилина слабкості, мені просто більше ні до кого звернутись.

– Нащо тобі гроші? – запитав замість цього Ігор, а тоді, згадавши про моє питання, доповнив: – Так, звісно, відвезу. І добре, що ти мені зателефонувала. Ти можеш дзвонити мені завжди, коли тобі це буде потрібно.

Я перехопила його погляд і відчула, як болюче стискається серце від бажання запевнити його в тому, що насправді наговорюю на себе, це все дурниці… Дурниці, так. Мене не цікавили самі по собі гроші. Тільки та безпека, яку вони могли подарувати моїй дитині. І що тепер робити, я не знала, але змусити себе знову грати за правилами Вадима просто не могла.

Особливо якщо врахувати, що він почав наполягати на взаємності. На тому, чого я дати йому ніколи не зможу і ні при яких умовах. Між нами не буде стосунків, що б він не намагався зробити – просто тому, що він мені огидний.

– Гроші треба всім, – просто відповіла я. – У мене маленька квартира, сам бачиш. Я бажаю своїй доньці всього найкращого, от і… Це нормально.

– Це більш ніж нормально, але ти зараз знову мені збрехала, – не вгавав Горський. – Ні, гроші тобі треба для якоїсь конкретної мети. І ти вперто відмовляєшся сказати мені, для якої саме, правда ж?

– Правда, – підтвердила я. – Я не хочу обговорювати цю тему, Ігоре, і не буду. Просто прийми той факт, що я не підходжу на роль ідеальної жінки.

– Підходиш, – усміхнувся він. – Але я зараз не буду тиснути на тебе, ти явно не готова. І з Вадимом розберусь.

– Нічого не треба! – аж надто швидко вигукнула я. – Твоя дружина дико ревнує, і… Я не хочу вставати між вами в шлюбі, не хочу нічого руйнувати.

Здається, Ігоря це розсмішило.

– В нашому шлюбі нема нічого, ні любові, ні розуміння, ні вже навіть взаємної вигоди, – відрізав він. – Я ніколи не спав з власною дружиною, якщо тобі цікаво.

– Мені не цікаво.

– Я все одно тебе не залишу, – вперто промовив Ігор. – І якщо тобі треба гроші або будь-яка інша допомога, Надю, тобі досить просто попросити.

– Ти ж не подариш мені квартиру раптом, господи, Ігор…

– Подарую, але ж ти не на квартиру намагалась назбирати грошей, правда?

Я нічого не відповіла. Він надто добре читав мої емоції, щоб я зважилась зараз сперечатись і про щось говорити.

Горський лише коротко гмикнув і, вирішивши не втручатись в мою мовчазну мрійливість, нарешті зрушив з місця. Але його напружене мовчання свідчило, що чоловік просто так цю праву не залишить.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше