Розділ восьмий

Невелика картка з номером Горської і запропонованою нею сумою палила крізь тканину форми так, наче я свічку собі під одяг сховати намагалась, а не просто шматок паперу. Я так і не зважилась лишити її в сумці, коли перевдягалась, сховала до кишені, а потім так і ходила, всіма силами намагаючись не видати власне сум’яття і тремтіння в руках-ногах. Чомусь страшно було до нудоти, і я постійно тягнулась то до мобільного, то до картки-візитівки, думаючи, може, таки набрати?

Ксенія зробила, сказати чесно, пропозицію на межі божевілля. Як нормальна людина погодиться розлучитись з обжитим домом, вхопити дитину і поїхати до іншого міста, причому так, щоб нікому не сказати адресу, щоб Ігор не потягнувся слідом? Він же впертий, це я вже зрозуміла. Якби справа була в тому, що він хоче разово затягти мене до ліжка, а тоді забуде і піде до наступної, Ксенія б стільки не пропонувала.

Ні, вона вважала, що якщо я поїду, чоловік знову буде належати лише їй одній. І плювати, що я нічого такого від нього не хотіла, не просила. Ксенії взагалі на всіх було плювати, вона бачила певний шлях для реалізації задуманого і збиралась вперто слідувати ним.

Треба позбутись від мене – позбудеться.

Сьогоднішнє чергування було геть не таким спокійним, як попередні, і я, звісно, не могла собі дозволити просто сидіти і дивитись на послідовність чисел чужого номера – і на кількість нулів в сумі, яку обіцяла мені Ксенія. Цього вистачило б на хорошу квартиру в якомусь обласному центрі. Я могла б поїхати, прихопивши з собою Олю, а маму полишити тут. Вона ще молода, хоча записала себе, здається, в старі, для себе поживе. Я ж знаю, що вона хотіла б і стосунки завести, і на побачення бігати, як дівчинка, і скільки там того віку – вона ж всього на кілька років старше за Ксенію Горську! Просто від всіх наших проблем сховалась за образом старої. В п’ятдесят життя тільки починається, а вона себе в бабки записала. Інші живуть повноцінним життям, заміж, наприклад, виходять…

Ми з Олею могли б перебратись до іншого міста, і я б влаштувалась на роботу. І, можливо, найняла би няню спочатку. А тоді змогла б влаштувати Оленьку до дитячого садка. Друзів у мене в столиці не було, я з усіма перестала спілкуватись, коли стала матір’ю, а нових знайомств заводити не поспішала, якщо не рахувати кілька матусь, з якими випадково перетиналась, сидячи десь з Олею. Але з матусями в парку у мене розмови не клеїлись, а нормально познайомитись вдалось тільки раз, коли ми з донькою пішли здавати аналіз крові.

І то, моєю новою знайомою виявилась Христина Ледянська, жінка, про яку можна прочитати в тих журналах, що так любить моя мама. Багата, розкішна красуня… Я зрозуміла, хто вона така, тільки коли вона допомогла нам з Олею дістатись до дому і дала свою візитівку, але з тієї ранньої весни я їй так і не зателефонувала, засоромилась.

Вона точно забула мене через півгодини після того, як від’їхала від мого будинку. Або, може, навіть швидше.

Ці думки ловили мене десь в перервах між відвіданням палат пацієнтів і виконанням власних обов’язків. Потім я концентрувалась на роботі, і дурне передчуття відступало разом з розумами про Ксенію Горську і про те, що їй може бути від мене треба. І так по колу, поки нарешті не прийшли інші медсестри, і я зрозуміла, що настав ранок.

Останні півгодини свого чергування я досиджувала в ординаторській, сліпо дивлячись в монітор, і гладила великим пальцем ледь відчутний рельєф літер на картці Ксенії Горської. Набрати номер і сказати, що згодна, а тоді…

Мої проблеми буде вирішено.

Поїду. Зміню номер. Скажу мамі, щоб не шукала, тому що якщо знайде вона, то і минуле дуже скоро підбереться ближче і постукає в мої двері.

А якщо знайдуть? Гроші…

Моє наївне бажання віддати і забути, задля якого я погодилась на пропозицію Вадима, тепер здавалось абсурдним, тому що в спокої мене не залишать. І це продовжуватиметься вічно…

– Надю, все в порядку?

Я здригнулась і міцно стиснула картку в руці, а тоді поспішила підняти погляд на Ігоря.

Сьогодні вночі чергував не він, а інший лікар. Горський повинен був приїхати на роботу до одинадцятої, коли починався його прийом, та зараз було вісім, а він вже був в медичній формі і виглядав досить втомленим.

– Тебе не повинно зараз бути на роботі, – трохи відсторонено відмітила я.

– Прийом з одинадцятої, – підтвердив Горський. – Та в хірургії пацієнту стало погано, серце, а черговий лікар був на операції, от і викликали мене.

– Зараз все нормально?

– Так, стабілізували, довелось провести невелике оперативне втручання, – Ігор втомлено опустився на диван поруч зі мною і обережно накрив долонею мою руку, ту саму, в якій я так міцно стискала отриманий від Ксенії папірець.

Наче не помітивши того, як я напружилась, чоловік обережно погладив мене по зап’ястю, провів великим пальцем по шкірі. Тілом розтеклось приємне тепло, а гострий куточок цупкого картону боляче впився мені в долоню.

– Надь?

– Я звільнитись хочу, – випалила я, в одну мить подумавши, що наче як прийняла рішення. Бо далі я поруч з ним правда… Не витримаю.

Ігор повернувся до мене. На його обличчі не лишилось ні сліду задумливості і втоми, що раніше печаттю лежали на чоловічих рисах. Погляд став напруженим, зосередженим.