Вітер долі

38.

Анжею тим часом у кімнаті Митра доводилось сутужно. Він намагався відповісти на питання князя Ружинського щодо Московії. Питання були цілком слушні, однак Анжей не наважувався признатись, що прибув до Москви в залізах і з мішком на голові, а із зворотнього шляху запам’ятав лише ліс і воду, бо більш нічого й не бачив. Можна було б хоча б розповісти про таємниці, вибиті Охрімом з боярина і дяка, але Анжей, на свою біду, не запам’ятав з них майже нічого, бо думав тоді лише про втечу, тож і не прислухався. Єдине, чим він зміг зацікавити князя Романа – детальним описом бою зі стрільцями. Отож із довгої бесіди князь виніс лише цілком хибну думку, що цей тупак, незважаючи на тендітну статуру і молодий вік – воїн лютий і небезпечний, вочевидь приставлений Адамом до Митра охоронцем. Мабуть, ті ж обов’язки він виконував  і при Охрімі. А на раду запрошений, бо все одно нічого не второпає, а як і второпає, то однак не запам’ятає,  а от про безпеку Митра подбає. Вміє Адам підбирати людей!

Збіднілий князь, недолею примучений до служби ротмістром у коронному війську, вглядався у тендітного русявого юнака і зважував, чи варто все поставити на нього – царя Московського. В його випадку «все» означало дійсно все. Власного війська князь не мав – фінанси не дозволяли. Треба було збирати ватагу охочих, платити їм із власної кишені, а отже – заставити успадковані крихти майна. Втратити можна геть усе. Але в разі виграшу – повернутись назовсім до кола владних князів, до якого зараз його запросив Адам  на хвильку і з милості. Князь Роман подумки перевіряв свої розрахунки: зібрати з лихварів можна тисяч двадцять, враховуючи платню і видатки на похід – це хоругва на рік-півтора. Крапля в морі. Князі самі  зберуть більше ста хоругв, а ще запорожці. А з іншого боку – море з крапель складається… Та і не перше місце біля трону йому потрібне – всього лише гроші. Тисяч сто. Тоді можна купити сякі-такі маєтності і стягтися на власну хоругву нехай попервах і невеличку, повернутися до кола і зайняти своє місце назовсім і по праву. При суворій економії, звісно. А так що, краще?! Племінник Чорного Богдана – у поляків за попихача! В душі закипала лють. Запитати прямо князь не наважувався. Не такі вже вони друзі з Митром… А отримати відкоша при цьому тупаку – образливо двічі. Сам вигляд його бісив князя. Бездоганні манери, шанобливе ставлення, як до маєтного князя, в його випадку видавалось образою, прихованою іронією. Але і ярити цього звіра – марно долю спокушати. Кланяється раз по раз, а рукою безперестанку мне руків’я дорогого аланського кинджала. Простий воїн такої зброї і в руках не потримає… А що вчора Юхим його другом назвав – так чому дивуватись. Всім відомо, що понад розум і походження князь Корецький у людях цінує звитягу лицарську. І якщо вже цей тупак самого Юхима вмінням бойовим вразив… Вирізав з Охрімом удвох, а може й сам,  цілий роз’їзд стрілецький, а розповідає нехотя, як про буденщину. Страшна людина!

 



Володимир Митус

Відредаговано: 23.12.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись