Вітер приніс поцілунок

За що ти борешся?

За що ти борешся ?

Скажи!

Бо я  не розумію.

До мене йдеш,

Чи навпаки,

Від себе ти тікаєш?

Ти хочеш щастя?

Чи боротьби?

Сумління плутаєш зі страхом,

І ним живеш.

Не можу я допомогти  –

Стіна товста й висока,

А за нею –

Дріт під напругою колючий:

Нема туди дороги.

Ця боротьба виснажує обох –

Не бачу сенсу в ній .

Що хочеш ти? –

Питаю знов.

І знову чую :

Хочу...

Вітер приніс поцілунок

Вітер приніс поцілунок.

Я знаю – він твій.

Вітер приніс розлуку.

Звідки?

З Країни Мрій!

Все там не так, як треба –

Феї пішли на бал,

Зайве хильнули

І геть переплутали,

Хто де кого чекав.

Твої невиразні слова

Твої невиразні слова,

Мовчанка

І гуркіт коліс.

Ми поряд –

І більше нікого нема.

Не треба пояснень,

Не треба розмов

Про тебе,

Про мене,

Про нас.

Ти знаєш усе,

Як знаю і я

Про гуркіт коліс,

Про мовчанку,

Про тебе,

Про мене,

Про нас,

Про всі невиразні слова,

Які ти мені не сказав.

Давай не будемо гадати

Давай не будемо гадати,

Бо карти завжди брешуть.

Давай не будемо чекати,

Допоки свічі згаснуть.

Давай не будемо тікати

Від себе так далеко.

Давай не будемо тримати

Кохання, як лелеку.

Цей птах в неволі не живе –

Йому потрібен простір.

Давай відпустимо його,

Нехай літає вдосталь.

Вітри, дощі...

Вітри, дощі,

Кругом калюжі –

Зима тебе не відпускає.

Холоне серце від напруги

Ти йдеш кудись

Далеко в гори,

Шукаєш те, чого немає.

Закривши очі, навмання

Ти прагнеш долі чи любові,

Чи щастя, а чи каяття?

Ще не згрішивши,

Плачеш гірко,

Навіть не знаючи про гріх.

Ще не любивши,

Топчеш квітку,

Щоб не любити вже повік.

 Думки

Твої, мої і наші

Веселі і сумні

Думки літають в небі –

Шукають де чиї,

І не знаходять місця,

Де б відпочити їм

Від гамору людського

І від дурних голів.

Твої,мої і наші,

Веселі і сумні,

Думки нехай літають,

Знайдуться де чиї.

Зорі

Ти не спиш і я не сплю –

Все рахую зорі –

Вистачить на небі їх

Для усіх, хто ще не спить.

Кожна зірка – то любов:

Недосяжна і далека,

Незбагненна і велика,

Нероздільна і палка.

Подаруй мені одну

Зірку з неба,

Хоч найменшу –

Перестану рахувати,

Будемо нарешті спати.

Скажи… 

Скажи, що чекаєш від мене ти?

Скажи!

Я зроблю, якщо зможу.

Подати руку тобі,

Як будеш над прірвою ти,

Чи просто кохати,

Як хочеш.

Ти знаєш, що хочеш?

Я думаю: Ні!

Не знав і не знаєш і досі.

Я хочу кричати:

Мене відпусти,

Я хочу забути,

Я хочу втекти

Далеко від тебе.

Не знати,

Не бачить,

Забути ім’я,

Солодке мов мед,

І очі, в яких я тону,

Які я люблю,

Я хочу забути ці очі.

Вони убивають мене кожен день,

Вони не дають мені спати.

Я хочу кричати  –

Вже сили нема

Чекати, чекати, чекати…

Чекати, що знову побачу тебе,

І знов зазирну в твої очі,

Щоб знову не спати,

І знову кричати:

Мене відпусти!

Віддай!

Не тримай!

Не чекай нічого від мене!

Я дати не можу тобі,

Бо не знаєш, що хочеш…

Зимова листівка

Зайчик сонячний

На віконце сів

Пострибав, подражнив

І утік.

Він листівку від тебе лишив:

Почекай – хай скінчиться зима.

І зима вже пройшла, і весна,

Вже і літечко збігло і осінь.

І зима уже знову прийшла –

Зайчик знов на моєму порозі.

Він листівку мені подає –

Знову почерк до болі знайомий:

Хай зима ця холодна мине,

Хай пташки заспівають весною.

Знов весна, а там літо і осінь,

І зима, як завжди на порозі.

Знову зайчик увесь у снігу:

Не доніс я листівку твою,

Вітер вирвав,

Схопити не встиг.

Вибач, мабуть, важлива була

Ця листівка зимова твоя.

Ох і довго ж сміялася я.

Чи варте кохання?..

Чи варте кохання

Твоїх поцілунків,

Обіймів гарячих

І ночей безсонних?

Чи варте кохання

Блукання думок

І сенсу шукання

І твого бажання?

Чи варте насправді кохання?