Вітер змін

Розділ 3 "Новий знайомий"

Кіра

Дзвінок у двері, що набридливо лунає на усю квартиру, змушує відірватися від споглядання ліжка і підвестися. Не думаю, що це Джек, він завершив тарабанити хвилин десять тому. Схоже, сусідка вийшла на розвідку і вирішила перевірити свою удачу в розмові зі мною. Не хочу відчиняти, але вона надто активна і, чого доброго, ще викличе поліцію, якщо не побачить мене. Ця жіночка дивиться дуже багато детективних серіалів.

— Вітаю! Ваше замовлення, — радо промовляє молодик тільки-но відчиняю двері.

— Яке замовлення? — дивлюся на нього розгублено, а потім згадую про свої плани до того, як життя перевернулося з ніг на голову. — Ох, — сльози самі вириваються на волю. Якою дурепою я була, так шкода себе зараз. Біль всередині такий сильний, що заважає нормально вдихати повітря.

— Що з вами? — шоковано запитує молодик.

— Ні, нічого, зараз оплачу. Проходьте, — розвертаюся, знаходжу на підлозі свою сумку і дістаю гроші. У голові досі шумить і крутиться. — Візьміть, — протягаю хлопцю гроші.

— У вас все добре?

— Ні, — схлипую, приймаючи від нього пакунки.

— Ніколи ще не бачив, щоб люди так засмучувалися, отримавши смачне замовлення з нашого ресторану, — намагається пожартувати. — Може, вам потрібна допомога? — запитує обережно.

— Я не знаю, — соромно на нього подивитися.

Згадується тато. Як же хочеться зараз опинитися у його теплих обіймах, відчути захист і почути слова підтримки…

— Ну, заспокойтеся, — молодик торкається мого плеча, — а то подумаю, що ви через мене плачете.

Усміхаюся крізь сльози і неочікувано для самої себе обіймаю хлопця, шукаючи підтримки. Виходить дуже незграбно, я навіть лякаю його.

— Е-м-м, — дивується. — Ну… Добре, — злегка обіймає мене за плечі. — Мене звати Раян, — його голос такий розгублений, що я знову усміхаюся крізь сльози.

— Я Кіра, — нарешті відсторонююся від нього. — Повечеряєш зі мною? — киваю на пакунки з їжею.

— Кіро… Ти дуже гарна, але у мене є дівчина, — виставляє перед собою долоні.

— О, я не збираюся тебе спокушати. Повір, зараз мені точно не до цього, — хмикаю невесело. — Просто не хочеться залишатися наодинці, — витираю носа рукавом светра.  

— Гадаю, можна трішки затриматися. Ця доставка була останньою на сьогодні, — бачу, що йому незручно, але не готова зараз залишатися сам на сам з думками.

— Добре, тоді можемо святкувати, — прямую на кухню, виставляю вино та контейнери з крильцями.

— Тебе пограбували? — заходить за мною Раян, роздивляючись. У квартирі безлад. Я не турбувалася все робити акуратно, коли викидала речі Джека.

— Застукала свого хлопця з коханкою, — дивуюся наскільки легко виходить розповісти про це незнайомій людині.

— Ого, серйозно, — протягує. — А я думаю, що за безлад перед будинком. Речі якісь валяються, картини. Твоїх рук справа?

— Угу, моїх, — киваю і куштую крильце. — Відкриєш вино?

— То ми святкуємо цей погром? — забирає у мене пляшку і в дві секунди відкорковує її.

— Поки цього не сталося, я збиралася святкувати свій день народження, який був кілька днів тому.

— Нічого собі. Вітаю.

— Дякую, — подаю йому келих. — За знайомство.

— Ну, ти цей… Не сумуй, — схоже, Раян остаточно розгубився. Уявляю, що він думає про мене. Приніс замовлення, мріяв потрапити додому, а тут божевільна в сльозах і з дивною пропозицією.

— Вибач, що я тебе змушую зі мною сидіти, просто… Якось гидко на душі.

— Не переймайся, всяке буває, — сідає на невеликий диванчик біля низького кавового столика, який слугує мені обіднім. Гостей у мене майже не буває, я можу поїсти біля барної стійки або за цим столом, сидячи на зручному дивані.

— Смачно, — хвалю старання кухаря, коли починаємо їсти.

— Коли це в «Кітчен хаус» було не смачно? — з підозрою запитує хлопець, знову викликаючи мою усмішку.

— Колись я замовила курку і вона була пекельно гострою.

— Весела курка по-каєнськи?

— Вона. Знаю, сама винна. Я тоді тільки приїхала, вирішила спробувати, не думала, що той перець може ще три дні відчуватися на язикові.

— Уявляю. Моя мама полюбляє з ним готувати рагу. Додає трішки для смаку. Я колись скушував його так, думав і не виживу, — починає сміятися і я теж не стримую усмішку. — Давно в Торонто?

— Два роки, навчаюся. 

— Престижний район. Задоволення недешеве. Мажорка? — запитує прямо і мені подобається його підхід.

— Батьки купили квартиру, коли приїхала навчатися. Може, пізніше брат вирішить приїхати. Дивлячись, яку професію обере.

— А ти яку обрала?

— Реклама. А щодо недешевого задоволення… Батьки все життя активно працюють, потурбувалися про доньку.

— Свій бізнес?

— Рекламна агенція, — киваю, смакуючи хрусткими зверху і соковитими всередині крильцями. — Тут і вдома — в Україні.

— А я думаю, що за ім'я? Вже було подумав, що вигадане, а ти якась аферистка, коли почала мене обіймати. То ти бізнес ведеш?

— Поки навчаюся, інколи буваю в офісі. Далеко мені до бізнес-леді. 

— Ніколи не був в Україні, але дуже багато чув. 

— Розумію звідки. Приїжджай, влаштую круту екскурсію. У нас все тихо. І гарно зараз так, все снігом замело, краса нереальна. Люди ще святкуватимуть різдвяні свята, щедруватимуть, воду освячуватимуть.

— Що це за традиції такі? — запитує шоковано.

— Ось побачиш, тобі сподобається. А навесні все так квітне, що душа співає. Запрошую. Буде дяка за те, що терпів мене сьогодні.

— Цікава пропозиція. Якщо мене Сара не приб'є, то обов'язково.

— Дівчина? Тобі вже час? — дивлюся на годинник і розумію, що не маю совісті. — Вибач. Хочеш я їй усе поясню телефоном?

— О, ні, краще не треба, — підводиться з дивану, — бо мої речі теж полетять з вікна. Ну… Обіцяй більше не плакати. Жоден чоловік не гідний, щоб через нього так страждали.

— Ти мені все більше подобаєшся, — своїми словами викликаю його усмішку. — Обіцяю не плакати. Зранку зберу залишки його речей, викину на смітник і перегорну сторінку свого життя.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше