Розділ 14 "Нова зустріч"

Данило

Не встиг познайомитися з командою, а мені вже не подобається їхній підхід. Вчора домовлявся з замісником Яворського про зустріч, але на робочому місці його чомусь немає. Зважаючи на чималий список справ попереду, починаю дратуватися через безвідповідальність майбутніх колег. Аж ніяк не розраховував сидіти в приймальні і пити каву, очікуючи, поки він згадає про зустріч.

— Містере Бережний, — з’являється в приймальні секретарка і швидко цокотить до мене на височенних підборах. — Містер Доусон мав невідкладні справи і був змушений поїхати з офісу, — розтягує яскраво-сливові губи в усмішці. — Але міс Яворська на місці й готова вас прийняти.

— Невже? — зривається з моїх вуст. Сама королева ощасливила своєю присутністю?

— Так, — протягує здивовано. — Провести вас?

— Не відмовлюся.

Брюнетка ще раз чарівно мені усміхається, розвертається й мелодійно вистукує підборами в напрямку коридору. Білий інтер’єр асоціюється з клінікою, але це лише перше враження, бо ліками не пахне, а звуки, які долинають з відчинених дверей, говорять про зовсім іншу спрямованість.

— Прошу, — зупиняється і вказує на двері з надписом «Генеральний директор». Не можу стримати усмішку. Чи не зависоко сіла мала Яворська?

— Дякую, — коротко стукаю і відчиняю двері. На мене одразу звертають погляд великі блакитні очі. — Добрий день, Кіро Макарівно, — не втримуюся від спокуси її здивувати.

— Вітаю, Даниле… — затинається, — Богдановичу.

Закриває ноутбук і підводиться. Здається, Кіра трішки нервує, але можу помилятися. На її щоках грає легкий рум’янець, волосся дрібними хвилями спадає на плечі, що робить її милою і дуже юною. У джинсах та светрі має вигляд звичайної студентки. Хоча, вона і є нею. Не розумію, навіщо на плечі тендітної дівчини звалили стільки обов’язків. Попереду купа роботи. Впевнений, що вона не витримає і татусеві доведеться летіти на допомогу.

— Я домовлявся про зустріч з містером Доусоном, — дивлюся на годинника, а потім на неї.

— Він передавав свої вибачення, донька потрапила до лікарні, а він не встиг скасувати зустріч, — тримається впевнено. — Але я дам відповіді на усі ваші питання, — декілька секунд дивиться у вічі, а потім опускає погляд в стіл.

Все-таки нервує, але дуже гарно це приховує.

— Що ж, я не проти. Нарада завтра зранку, ми домовлялися переглянути усі документи, щоб в процесі перемовин не виникло непорозумінь.

— Звісно. Сідайте, — вказує рукою на стілець. — Дізнаюся чи готові документи, — підіймає слухавку, — Ліндо папери на завтра готові? Принеси до кабінету, будь ласка, — кладе слухавку, відкриває ноутбук і в кабінеті повисає тиша.

— Може запропонувати вам каву чи чай? — згадує про гостинність.

— Дякую, але відмовлюсь. Вас випередила секретарка, — про те, що вона не вміє варити каву, я мовчу. Хоча, приготувати напій в апараті може навіть дитина. Я так думаю.

Вона киває, стискає свої пухкі вуста, але нічого не говорить. Стримується. Яка ж запальна. Спалахує, як сірник. Цікаво, вона з усіма така, чи тільки зі мною через валізу?

Секретарка приносить документи, Кіра одразу передає їх мені. Невже настільки впевнена в їх змісті? Чи все-таки досвід шкутильгає? Коли вона починає переглядати щось на ноутбуці, розумію, що це ті самі документи. Що ж, розумно. Документи в порядку, але я ще раз пробігаюся по ключових моментах й відкладаю.

— Я можу забрати їх з собою?

— Так, звісно, — переводить погляд на мене.

— Нараду заплановано на дев’яту, о десятій ми планували перемовини з замовником. Я так розумію, ваш замісник не буде присутнім?

— Сподіваюся, що все налагодиться і він не пропустить таку важливу зустріч, — моє запитання змусило її розгубитися.

Мабуть, не подумала, що у разі відсутності замісника всі питання ляжуть на її плечі. Ох, не подобається мені все це. Так довго я придивлявся і добивався співпраці саме з агенцією земляка, а зараз шкодую. Шкірою відчуваю, що його донька винесе мені увесь мозок. Як там говорять? Виїсть чайною ложечкою? От щось на кшталт того й буде.  

— Ну, що ж, документи в порядку, — встаю і вона теж швидко підводиться — зустрінемося завтра.

Збираюся попрощатися, але вона йде мене проводжати. Отакої! Що за минулий тиждень  зробили з грубіянкою? На відміну від секретарки, Кіра взута у зручне взуття. Відсутність підборів робить її ще мініатюрнішою, вона сягає мені плеча.

— До побачення, Даниле Богдановичу, — говорить, коли доходимо до дверей приймальні.

— До завтра, Кіро… Макарівно, — простягаю руку, чим знову її дивую.

Лише на кілька секунд вона розгублено дивиться на руку, а потім вкладає свою долоню в мою. Пальці холодні, що підтверджує її хвилювання. Спонтанна непрошена думка зігріти їх теплом своєї долоні миттю згасає. Відпустивши її руку, виходжу з приймальні агенції й спускаюся на вулицю.

Вдихнувши морозного повітря підпалюю цигарку й прямую до автомобіля.

Коли сідаю, чую, як у кишені пальта, яке залишалося в авто, дзвонить мобільний. Дістаю його з заднього сидіння й приймаю виклик. Якщо не відповісти, до самої агенції їхатиму під мелодію дзвінка.

— Любий, — задоволено протягує Грейс, — зайнятий?

— Був на зустрічі, повертаюся до агенції.

— Тоді маєш час і допоможеш мені визначитись. Яке вино купити на вечерю?

— Ти тому подзвонила? — хочеться зітхнути.

— Тобто всі зустрічі важливі, а наше побачення ні? — видихає ображено.

— Бери біле, — краще не ставити питань, а тицьнути навмання.

— Я замовила м’ясні страви на вечерю.

— Тоді червоне, — заводжу двигун, затискаючи вухом телефон.

— От і я так думаю. Візьму червоне, французьке, — говорить задоволено. — Ти о котрій з’явишся? Як завжди, коли все охолоне?

— Як вийде. Грейс, у мене дуже напружений тиждень, я не обіцяв тобі, що звільнюся раніше.

— В тебе всі дні напружені. Навіть у свята працюєш, — перед очима її ображене обличчя в день мого від’їзду. — Ти винен мені романтичну вечерю і крапка. Достатньо того, що в найромантичніший день року я залишилася сама, а ти досі не знайшов час, щоб надолужити втрачене.