Втрачене кохання. Другий шанс.

Миті щастя

 

Того вечора Рома запросив її зайти на подвір'я, почекати Настю на лавочці. Вони сиділи поряд, Лєра, оробіла і вражена тим, що все це відбувається з нею, і він, задаючи питання, підтримуючи бесіду.

На неї ніхто так ніколи не дивився. Лєра бачила, що в його очах вона особлива.

Вони пройшлися бетонною доріжкою, зупинилися з іншої сторони двору, яка виходить на сторону лісу. На магнітофоні грала пісня Іванушек «Малина».

Потім, з роками, вона забуде всі пісні, що були в той час, під які танцювала в клубі, які співали з Анею, але цю пам'ятатиме завжди.

Стояли мовчки і дивилися на дерева. Так сильно відчуваючи одне одного, так багато говорячи своїм мовчанням. Так багато вони почули в тиші.

Рома провів її додому. Вони йшли дорогою, нічого не пообіцявши одне одному, просто відчували щось, що так глибоко з'єднує їх і розуміли, що тепер вони разом.

Він їхав додому у будні і приїжджав на вихідні. Вони бачилися щоразу, гуляли, розмовляли. Іноді проводили час у компанії Ані та Серьоги, який теж приїжджав до бабусі на канікули, та якому подобалася Аня.

Те, що Лєра знала про стосунки, з того що бачила навколо, це сподобалися одне одному, переспали все - зустрічаються. У них із Ромою все було не так. Він поводився з нею бережно, красиво. Виявився розумним, чуйним, уважним. Він здавався Лєрі принцем з казки. І весь час її переслідувало відчуття того, наскільки все дивно, що так не буває.

За цей час Рома дозволив собі тільки взяти Лєру за руку, й поцілувати у щоку на прощання.

 

Того останнього вечора він проводив її додому. Було вже темно, мрячив дощ.

- Лєра, я влаштувався на роботу на літо, зможу приїжджати тільки раз на місяць, - його голос був сумним, він не хотів залишати її так надовго. - Я чекав на цю вакансію, але тепер би все скасував якби міг.

У неї всередині все стислося.

- Якщо потрібно, то звичайно, їдь, - відповіла тихо, намагаючись не показати йому, наскільки сильно вона засмучена.

Коли Рома пішов, вона ще довго стояла біля хвіртки під дощем, дивлячись йому вслід, сподіваючись, що мокрі краплі змиють це почуття туги, що заповнила її. Немов частину її вiдiрвали по-живому.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше