Вітри часу. Пророцтво

22. Хто заслуговує на довіру.

Буває так, що вирішив собі ніколи не бачитись з кимось, але у долі інші плани. Вона навмисне з'єднує ваші шляхи, грається почуттями, вплутує нових персонажів... Ти можеш їй перечити, спробувати уникнути, але вона все одно тебе настигне. Тоді, нічого не залишається, як зіграти у її гру.

- Деянір! Цей конюх з нами! - ледь розібрала, що говорить Калаід. - Буде в походи зі мною ходити! Га-Га!

Мій невдоволений погляд пропалював цю компанію п'яниць, котрі не могли рівно на ногах встояти! Серед них виділявся Алар, що сяяв від радощів, та замріяно шкірився. 

- Ні! - одразу відрізала. - Цей шматок живого м'яса, з нами не поїде. - досить легко обізвалася про цю тушу.

- Ну, чого так одразу? - приєднався Лір. - Противний селюк! - пішли образи. - Алар хороший чоловік, і воїн вправний, - розхвалював того пройдисвіта. - Ми вирішили, що нам знадобиться така людина.

- Ах! Вирішили вони?! - скипіла я. - Відколи моє слово, для вас, втратило значення?!

- Не репетуй, - підійшов, щоб обійняти Саул. - Голова так болить...- проскиглив. - Сам терпіти не можу цього бовдура, але він дійсно сильний воїн і мізки на місці має. Тому, для всіх буде виграшно, коли до нас приєднається. Ти, лише, уяви, - притулився чолом до мого чола, - якщо такого розумника заберуть собі наші вороги? - махав руками у різні боки. - Уявив?!

- Угу! Поговоримо пізніше. Швидко по кімнатах! - Саулу вдалося мене заінтригувати. Майже переконав! Але не до кінця. Маю сама перевірити, чи правду говорили інші, а вже тобі робити висновки. - На сон у вас не так багато часу! Я не збираюся втрачати ще день, щоб вам полегшало після алкоголю! Ясно?! - голосно наголосила та розвернулася.

- Жвендить, як моя стара...- ображено пробубонів під ніс Калаід. - Що за хлопець?
- Красивий хлопець! Ик! - ляпнув Алар. Та ні, не заслуговує цей музикант на мою довіру!


- А як же повага до старших? - обурився Лір, пропустивши попри вуха слова Алара.

- Так, голуби! - продовжила лютувати. - Щось саме не зрозуміли з попереднього наказу?

- Та все ми зрозуміли, Деянір! - стиснув у обіймах Саул. - Припини гарчати, мені страшно робиться...Гик! - здається, у цього бовдура ноги підкосилися і вся тяжкість його тіла повисла на мені.

- Ох! - запах перегару вдарив у ніс. - Відчепися! - відштовхнула парубка, що той аж впав.

Я чудово розуміла - розумну бесіду з п'яними чоловіками не отримати. Тому, облишила їх. Цей Алар подобався мені лише як музикант, але приятелем - не бачу поруч. Можливо сама себе накручую, наговорюю на чоловіка зайве. Що ж вдієш?! З останніми подіями, якось, перестала довіряти людям. Мені вистачить тієї компанії "мандрівників" з котрою подорожую, а нові обличчя, то зайвий клопіт. Отож, краще позбутися цього клопоту, поки він не влаштував проблем!

Поки йшла до конюшні, мене помітив Досак і зараз супроводжував.

- Виспалася? - жваво спитав.

- Можна і так сказати.

- Я все підготував до поїздки. Не хвилюйся.

- Не хвилююся, просто хочу перевірити. - трохи різко відповідала, все ще під враженнями "ранішніх пташок".

- Ти чому така агресивна? Ніби дика кішка, чесне слово!

- Амадосак! Не добивай! - зашипіла на бідолаху.

Чоловік змовк. Я ретельно перевірила кожен візок, стан жеребців, вуздечка, харчі, воду. Потім довго попрощалася із власником гостьового дому. Далі займатися було нічим. Вітер, який вільно літав у небі, нагадав про себе співом. Простягнула руку, запрошуючи пернатого приземлитися. Сокіл не барився, зручно вмостився на руці, та очікував на ласощі.

- От, хитрий! - посміхнулася. - Ти такий дорослий і маєш самостійно дбати про свій обід, зрозумів? - з усім тим, простягнула шматочок м'яса, що раніше підготувала для пернатого.

- Це досить рідкісний птах, знаєш? - заговорив Досак, котрий не відходив від мене увесь час.

- Я погано розбираюся у птахах. - чесно відповіла.

- Звідки він у тебе?

- Випадково надибала в одному поселені. Він тоді виглядав по-іншому, ранений, втомлений, облізлий, не такий красень, як зараз.

- Вітер є небезпечним птахом. Він хижак! Не ведися на це білосніжне пір'я та невинні оченятка. 

- До чого ти ведеш?

- Хочу сказати, будь обережнішою. Глянь які у нього кігті, а ти тримаєш голіруч сокола, наче це синиця якась. Він так ранить тебе.

- То лише подряпина, - помітила маленьку царапину від пташиних кігтів.

- Тобі мало подряпин у житті дістається?

Схоже, Вітру не сподобалося вислуховувати цього нахабного вояку і він злетів у небо.

- Думаю, сокіл на тебе образився. - невимушено протягнула.

- Пф! Образився! - посміхнувся Досак. - Дай гляну, - схопив мою руку, де потекла тонесенька цівка крові. Таке і раною не назвеш. Але чоловік дійсно хвилювався, тому промив її водою. - Просто, будь обережною. Хіба багато прошу? - підняв свої темні очі та занурював у їх бездонність. Це був бентежливий момент. Навіть не розумію чому... Я відчувала якусь силу від нього, і почуття...Почуття, що залишаються незвіданими для мене, але не новими для нього. Він надто добре розумів, чому мої щоки багряніють, і що захочу зробити далі. Тому, спершу, як встигну смикнутися, притягнув мою руку до обличчя і, не відриваючи погляду, залишив один цілунок у зап'ясток. Всього один короткий цілунок, своїми гарячими устами. Але його вистачило, аби змусити серце схвильовано збитися з ритму. Аби, на мить, зірвати маску байдужості. Аби сколихнути землю з-під ніг та зробити тріщину у рішучості...На дріб'язок втрутився у мій простір, й перегородив собою ціль, до котрої впевнено йду. 

Великий палець ніжно торкнувся шкіри, де мить тому були його губи, вимальовуючи невідомі візерунки, наче нагадуючи про минулі дії свого власника. Дитяча ласка, в цьому нема нічого такого, правда ж? То чому тіло вкрилося сирітками? Щось мені це не подобається!

Чоловік знову випередив! Зробив крок назад, відпустивши руку й дивно посміхаючись. Ця лукава усмішка... Ух! Хотілося кинути чимось!

- Про що це ти подумала, а? - грайливо спитав. - Невже подумала про щось непристойне? - натиснув вказівним пальцем на свої губи...Він натякає на...

- Хах! Звісно, ні! - заперечувала, але обличчя зрадницьки заливалося фарбою. - Говориш таке! - він зареготав і збирався йти. - Досак, зажди!

- Що? Невже моя компанія тобі ще не набридла?

- Маю до тебе прохання... - все, візьми себе в руки! - До нашої компанії набивається один музикант, а я не хочу його бачити з нами.

- О-о. А чому? - відповіддю на це дурнувате питання був мій красномовний погляд. - Спершу, познайомлюся з ним, а далі скажу, чи варто йому довіряти.

- Це не те, чого я хочу почути. - повернула свій льодяний тон.

- Деяніро, відколи ми зустрілися, єдина людина котрій ти здатна довіритися - це Орісія. Але довкола тебе безліч інших, що заслуговують на твою довіру. Проте, ти не помічаєш цього.

Хотілося відповісти чимось колючим, аби зачепити за живе, проте, змовчала. Десь глибоко всередині розуміла, що ці слова не позбавленні сенсу. Але... Але не могла пересилити себе, та й не хотіла. Коли не можеш бути впевненим точно, то залишається довіритися інтуїції. "Наше серце здатне відчути набагато більше, ніж може зрозуміти мозок", - так, колись, казала мені мати. За цим переконанням і слідую...

*********

- Не погане містечко для ночівлі! - хмикнув Калаід. - Що скажеш? - звертався до мене.

- Сонце скоро зникне з небосхилу, нема часу шукати інше місце. - махнула рукою рабам, щоб зупинили свої вози.

За два дні шляху ми не робили перевалів, перетнули скіфські кордони й, зараз, на нічиїй землі. (Більш-менш у безпеці.)

Алар все ще з нами, хоча моє невдоволення цим фактом за верству видно! Дасак, котрий пообіцяв допомогти, незабаром заявив, що то хороший чоловік. А я даремно чіпляюся напасті! Хах! Напасті чіпляюся?!! От і допомагай людям після такого!

- Думала, зростуся з цим сідлом! - втомлено зітхнула подруга зістрибнувши з коня.

- Рі, ти чудово тримаєшся, як на дівчину, - підтримала її.

- Хто б казав, - тихо відповіла вона.

- Я розкладатиму табір, - викликався здоровань. - Охочі допомогти? - руку підняв Лір.

- А я в ліс, може пощастить на свіженьке, - вже уявила смак запеченого кабанчика.

- Піду з тобою, - вирішила Орісія.

- Чекай, ти надто виснажена після дороги. Краще відпочинь. Хто ще? - не встигла договорити, як Алар з Досаком наблизилися і дивно переглянулися між собою. Так, з цими двома йти не хочу! Однозначно! - Саул! - крикнула, що хлопець здригнувся.

- А? Я погано полюю. Краще піду порибалити, там більше толку з мене буде.

- Твоєї згоди ніхто і не питав. Ти йдеш зі мною.

- Але! - в унісон обізвалася попередня парочка.

- Нехай йде. Може навчишся чогось у Деяніра! - штовхнув Лір парубка у мою сторону. - Цей худорлявий малий порається з ворогами, як жінка на кухні!Ти, як брат Пала, зобов'язаний бути з ним на рівні.

- Слухайте, - заперечував Алар, - це як відпустити двох дітей у ліс. Ви впевнені?

- За Деяніра ніхто не турбується, він як вугор проворний і хитрий. Що з ним трапиться? - зареготав Калаід. - А наш Саул, то тендітна пташка, може поранитися. Але нічого! Час пташці дорослішати!

- Добре-добре! - викрикнув парубок. - Йду-йду! Тільки заткніться!

Переможно поглянула на Досака, що явно засумував після таких подій. Хах! 

- Ходімо! - кинула парубку та весело ринулась вперед.

Ліс зустрів своє прохолодою, шумом потічка, жужанням комах й атмосферою таємничості. Тут було ще темніше, ніж на тій поляні де зупинилися. Високі дерева, з широкими стовбурами, були наче вартові цього місця. Кажуть, духи можуть приймати форму будь-якої рослини, чи то тварини. Вони оберігають все живе від злого. Людей не чіпають. Хіба дуже поганих. Так мені розповідали старші амазонки.

Незрозумілий шерех змусив різко повернути голову.

- Там! - прошепотів Саул, вказуючи на джерело шуму.

Я приглядалася, що там сидить у кущах. Тваринка малих розмірів, схоже ласує свіжим листям. Тихо витягую стрілу, та готуюся до вистрілу. Потрібно прицілитися, ще й на осліп. Через густі галузки нічого не видно. Повільно роблю кілька кроків у сторону...

- Деянір, обережно! - схвильовано кричить Саул і збиває мене з ніг, перед тим як...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше