24. Їхня цінність?

Роксолани зустріли нас гучними оплесками та радісними вигуками. Зброю, котру ми отримали задарма, була вагомим внеском для війська. Це розумів кожен з присутніх. Традиційно треба було відмітити перемогу випивкою. Чим і займався простий люд. Мене ж цікавила місія Пала. Як виявилося, язиги довго впиралися та йому вдалося їх вговорити на мир і співпрацю. Десять знатних молодиць з обох племен мають поріднитися з представниками протилежних сторін. Таким чином, Ворон повернувся без капітана, але з дівчатами, котрих вже встигли засватати. Тепер варто обрати десятку з нашої сторони й відправитися у путь.

Пал ризикнув своїм життям, залишаючись у лігві потенційних ворогів. Чи можливо, що ці заслані дівчата не з мирними цілями тут? Та, ні! Похолітала головою. Вони б до такого не додумалися. Не варто забивати мізки такими дурницями.

Швиденько вилажу з гарячої води. Сяк-так витираю волосся та натягую одяг. Найдовше доводиться бавитися з верхнім. Ох! Якось втомилася все це намотувати, вже хотіла покликати Орісію але... Але до шатра нахабно зайшов Мадій?!

- Як ти?..Що ти тут робиш?!

- Капітан роксоланів у язигів, я, як права рука їхнього вождя, змушений бути тут. - спокійно пояснив той. - А ти молодчина. Чув про твої досягнення від вояків.Їхні розповіді набагато цікавіші, ніж твій сухий звіт. - наблизився у притик і провів пальцями по коротких косах...Повільно-повільно, пильно розглядаючи, бавлячись з кучерями. Потім, різко схопив і потягнув вниз, що змусило задерти голову!

- Ай! - вирвалося у мене.

- Хто тобі дозволив обрізати волосся? - злісно прошипів у обличчя.

- Так вимагали обставини, - крізь зуби відповіла.

- Ух-х! - нахилився до шиї й шумно втягнув запах. - Не забувайся, дорогенька. Ти належиш мені! - потягнувся рукою до тавра на спині, відтворюючи його. Там де він торкався, все палало... Мимоволі згадала весь біль, що довелося витерпіти, коло таврували! - Волосся, нігті, пальці, руки, все! Це все моя власність. Як смієш її псувати?!

- Не будь дурнем, Мадій! - намагалася його відштовхнути. - Якщо мене розкриють, наш план зруйнується! І не витай у мріях, - хотіла відігратися, - відколи я з роксоланами, мітка рабині нічого не значить! Ці закони тут не д-і-ю-т-ь. - відчувши смак перемоги, насміхалася. - Скажу більше, тут мій статус вище твого, дорогенький!

- Деяніро-Деяніро, - баритонно прошепотів на вухо, - ти розумний гравець, лише не зазнавайся. Поки була необхідна твоя участь, я дозволяв бавитися у воїна. Як тільки мир між язигами й роксоланами зміцнішає - ця необхідність зникне. Тоді, хочу бачити тебе поруч.

- Стій! Ми так не домовлялися. - запротестувала.

- Люба, яка домовленість між господарем і рабинею?

- Але ж!..

- Коли ми повернемося до табору язигів, я зроблю тебе своєю жінкою!

- Царські скіфи все ще не покарані! Як можеш думати про постіль у такий час?!

- Я сам цим займуся. Тобі не варто перейматися.

- Це станеться швидше, коли допоможу!

- Допомагати можеш залишаючись зі мною. Не обов'язково воювати на передовій.

- Вони вбили мою матір! Друзів! Рідних! Що ти верзеш?! - вибухнула я. - Ми пройшли половину шляху, у мене немає права повернути назад! Тим паче гріти твою постіль!

- Всі твої права у мене. Скажу, воювати - воюватимеш! Сидіти - сядеш! Гріти постіль - грітимеш! У рабині немає своєї волі, запам'ятай! - як змія плювався отрутою. - Я не поміняю свого рішення!

- Чому зараз?! - зірвалася на крик. - Чому не можна почекати ще рік?! - лупцювала його руками у груди. Чоловік не розізлився, як я розраховувала. Він міцно притиснув до себе, що стало важко дихати.

- За рік твоє сердечко може хтось поцупити, а я не люблю, коли у мене щось крадуть.

Далі мені впилися у губи, прикушуючи, мордуючи, заявляючи на свої права. Мадій завжди так чинив. Мені доводилося вертітися як білочці, аби уникнути зайвої уваги з його боку, млосних поглядів, відвертих дотиків... Чоловічі руки скували зап'ястя, щоб не могла опиратися. Жорстокий, нахабний, владний цілунок, був абсолютним відтворенням самого Мадія. Він брав без вагань, без запитань без дозволу і відповідей. Для нього не існувало відмов, це й найбільше дратувало!

- Спокійної ночі, дорогенька. - залишаючи ще один цілунок на щоці він покидає мій шатер...

Прокляття! Ще цього мені не вистачало! Все ж так вдало складалося. Навіщо руйнувати?! Сам має розуміти, що без мене йому буде у рази важче. Наче не дурень, то в чому річ?!

- Так-так. - почулися оплески та чудово знайомий голос. - Отже, ти жінка...

- Ворон?! Чому ти тут?..

- Хотів обговорити з тобою наступні дії...- він запнувся. - Але почув цікаву розмову, - чоловік знизував плечима, - що ж вдієш, підслухав трохи! Деяніро, ти неперевершена! У мене й гадки не було, що переді мною дівчина!

- Слухай, я...

- Та не переймайся, - перебив одразу, - мені байдуже до твоєї статі. - одразу зникли всі веселі нотки у голосі. - Але віддавати таку цінність язигам, нехай вже і союзникам, не маю наміру! - наблизився і накинув плащ на мої голі плечі. Тільки зараз помітила, що лише у штанах і пов'язці на грудях. Затишно вкуталася у кусок тканини. - Я захищу тебе від Мадія, можеш бути спокійна.

- А? - підняла свої здивовані очі на нього.

- Кажу, мені потрібні твої мізки! - дав щиглика чоловік. - Тому, нікому не дам тебе забрати. - впевнено заявив і це було приємно. Приємно, бо він рахувався зі мною на рівних. Не відмежовував статус, стать, вік. Говорив на рівних, за що була йому дуже вдячна!

- До речі, де Кривавий вождь? - моє питання змусило Ворона похмуритися.

- Що ж! - плеснув у долоні. - У мене є твоя таємниця, можна і поділитися нашою...

Він дав мені час закінчити з одягом, а далі відвів до шатра вождя, з котрим ще жодного разу не бачилася. Його намет, особливо, не вирізнявся з-поміж інших. Трохи більший у розміру, та й все. Довкола стояли охоронці, що нікого не пропускали. Всередині земля застелена шкурами диких тварин. Великий стіл, зброя, обладунки, ложе...

- А де? - застигла у німому питанні.

- Проходь-проходь, - запросив Ворон, - не соромся. - я уважно розглядала всі присутні предмети і у мене закралася дивна підозра...- Ти правильно думаєш. Кривавого вождя тут немає! Він загинув 12-років назад. У нього не було наступника, тільки племінники.

- Пал і Саул?

- Вірно. Але вони були зовсім дітьми. В той час ми відбили напад стархів...Точніше наші батьки. - трохи сумно продовжив. - Там отримав смертельне поранення Кривавий вождь, хоча це прізвисько з'явилося значно пізніше. Його офіційна смерть дала би привід боротьби за владу, а родинні зв'язки Пала і Саула, могли зіграти проти них. На щастя, коли вождь помер у шатрі були лише моя мати, жінка вождя і ми. Ти знаєш, що роблять із дружинами загиблих воїнів?

- Скіфи хоронять зі знатними - золото, коней, рабів, дружин...

- Цей обряд наслідували й сармати. Не так з почестями, але разом із рабами та жінками, розумієш?

- Його дружина не бажала смерті, два брата переймалися за майбутнє, а ти?

- Моя мама була сестрою, дружини Кривавого вождя. У нас родився хитрий план, як уникнути зайвих смертей.

- Це неймовірно! - шоковано сіла на ложе. - Стільки років ви приховували правду. Але як? Чому ніхто нічого не запідозрив.

- Ми розпустили чутки, що вождь хворий і його обличчя вкрите страшними ранами, тому він не бажає виходити. Потім наша брехня підлаштовувалася під людей. Чим дорослішими ми ставали, тим легше підігрувати. Зараз у нас вдосталь сил захистити себе, а легенда про Кривавого вождя потрібна, як нагадування для ворогів. Наш народ не потребує його, всі й так вірні Палу. Саме він наш лідер.

- Саул зник, бо щось пішло не так.

- Хах! Саул завжди був вольовою дитиною. Йому хотілося пригод, подорожей, нових знайомств, тому він пішов. Але час минув, хлопець виріс, сам розуміє, що варто повернутися. А ви пришвидшили цей процес! Ха-ха!

- То хто ще знає правду?

- Лір, Калаід і вартові, - покрутив пальцем.

- Чекай! Ти залишив у язигів нашого вождя?! - повільно дійшла вся проблема ситуації.

- Це було його рішення, - невдоволено цокнув язиком.

- Але ти мав його переконати! Якщо вони вб'ють його?! Що з нами буде?

- Той дурень сам запропонував залишитися! Тому я прийшов до тебе, аби порадитися.

- А що тут радити? Пізно. Збираємо десять дівчат, їдемо на зустріч до язигів і все. Що нового тут надумаєш?

- Ти права. Вибач. Просто, у мене передчуття погане, ось і нервую. - поправив маску чоловік.

- Ворон!

- Що?

- Вже пробач за цікавість, але що в тебе з обличчям? Можливо зможу допомогти, якщо це рана, чи хвороба...

- Ні, Деяніро... Все добре, це не болячка, а необхідність. Прошу не звертати увагу. Гкхм! - кашлянув. - Дівчат я відібрав, завтра в дорогу. Знаю, ти лише повернулася, але відкладати не варто.

- Розумію. Як ти допоможеш мені із Мадієм?

- Повір, він не забере тебе. Я сьогодні розв'яжу це питання.

- Як саме?

- Завтра побачиш. Йди відпочивай.

Чітко відповідати він не хотів. Довелося повірити на слово, чекаючи наступного світанку...