27. У логово до тигрів!

З язигами домовитися, виявляється, ще та задача. Четверо охоронців так і не випустили мене, як би я не благала. Звістка про вторгнення скіфів на землі роксолан не давала мені спокою. По-перше, чому це сталося саме зараз? Тобто, як ворогам поталанило дізнатися розташування табору в момент, коли Пала та Ворона немає. По-друге, вождь язигів прямим текстом передав, що у військові справи я не втручалася. На сьогодні, моя основна місія - стати ідеальним шпигуном для сарматів.

Мої друзі терміново повертаються до свого табору. Вождь язигів, згідно з договором, відпустив з ними двісті вершників, у тому числі й Мадія. Попрощатися зі всіма толком не встигла. Ті поспішали, а мене не випускали за межі шатра.

Всі наступні дні минали в абсолютній невідомості. Жодної звістки! Досак пообіцяв повернутися з Орісією, про що його просила, але й від нього нічого не чути. Моє життя вмить втратило свої барви. Вранці - водні процедури, пообіді уроки танцю, ввечері вчила грецьку. Лише вночі могла подихати... Мені вдалося переконати цього дідугана, що засланцю обов'язково вміти постояти за себе. Тим паче, в оточенні ворогів. Таким чином, могла тренуватися самостійно та зі своєю охороною.Саме від них дізналася, що наші програли битву і змушені були відступити...

Отже, скіфи завоювали вагомий кусок землі на сході. Але, чи надовго? Що Пал, що Ворон - не є дурнями. Та й Саул, хитрий жук. Від нього не знати чого можна очікувати. Правда, Мадій трохи імпульсивний, але інші не дозволять тому натворити дурниць.Тоді, чому вони програли? Невже наші вороги так вдало підготувалися?

                                                                                 ***

Минув другий місяць, як перебуваю тут. Орісія відправила мені листа через Вітра. Написала, що у неї все добре. Дуже сумує і скоро приїде.

Навіть передати не можу, як сильно зраділа від такого послання!

- І щоб без тебе робила? - зверталася до сокола. - Ти моя перната вдача. - гладила по голівці.

- Деяніро! - до шатра завітав вождь. - Нам треба поговорити.

- О! Невже наважилися зі мною поговорити? Мені здалося, що вам це не потрібно.

- Ну що ти! Як можна? Лише глянь, у яку ти пані перетворилася. Ще кілька місяців і сліду не залишиться від войовничого Деяніра.

- Навіть не знаю: радіти, чи ні?

- Я прийшов, бо маю цікаву пропозицію. Не буду вдаватися у деталі, та є можливість відправити тебе до Неаполя - столицю Скіфії. Звідти буде набагато легше втертися у довіру до знаті. Що скажеш? - нарешті! Нарешті покину це прокляте шатро!

- Звучить вигідно. Які нюанси? З ким і до кого мене відправляєте?

- До гетери Клеонісси. Вона подбає про житло, одяг, їжу та навчить поводитися з чоловіками. Наскільки мені відомо, ти ще незаймана. Це може стати проблемою, або ж вдачею. То вже Клеонісса глянувши на тебе скаже.

- Тобто, на якийсь час мені доведеться стати гетерою?! - не на жарт обурилася.

- Це вже за твоїм бажанням. Клеонісса моя давня подруга, тому не змушуватиме тебе працювати. Але тобі доведеться докласти зусилля, щоб сподобатися їй.

- Ви ж кажете, що ваша давня подруга. Чому ж не може допомогти за вашим проханням?

- Деяніро, ти розумна дівчина. Гетери не ті жінки, котрі готові коритися кожному чоловіку. Коли познайомишся з Клеоніссою - зрозумієш.

- Що ж! - плеснула у долоні. - Я готова ризикнути!

Таким чином, наступного світанку вирушила в дорогу разом із торговим караваном, підготовленим язигами. На межі скіфських земель товар продадуть грекам, а ті вже без проблем проведуть мене у Неаполь.

Якщо раніше доводилося їхати верхи, прикидатися чоловіком, проте мати повну свободу дій... То тепер граю роль екзотичної танцівниці. Хоча, раніше мені здавалося, що всі ці жіночі речі, манери, сміх - не моє. Проте, зараз, воно не здається таким несумісним. Бувають дні коли згадую своє минуле життя, у рідному племені, без всіх цих чоловіків, війн, інтриг, небезпек. Як би склалася моя доля тоді? І на серце нападає така печаль...Калаід, Лір, Пал, Ворон, Досак і Саул, ті люди, до котрих встигла прив'язатися. Навіть не знаю коли саме перестала їх вважати предметами для досягнення цілей, а невід'ємною частиною свого життя...

Мій візок зупинився перед головними воротами в Неаполь. Тривалий шлях хоч і зморив мене, та бувало й гірше. Вартові уважно передивлялися товари, потім довгенько розмовляли з грецькими купцями, а вже після і мене оком не оминули. Врешті, впустили! Що ж, охорона у них на вищому рівні.

Саме місто приємно здивувало! Воно було таке ж затишне, як Ольвія. Хоча, трохи більше. Охайні вулички, гомін людей, дзвінкий сміх. Правда, музикантів, чи то оповідачів тут не бачила. Навпаки, всюди розгулювали солдати підтримуючи спокій мешканців.

Мої компаньйони зупинили воза поруч з будинком гетери Клеонісси. Так-так! Попри свою "огидну", як на мене роботу (хоча хто знає, можливо і самій доведеться таким зайнятися), статус гетери вважається досить високим. Якщо звичайні блудниці не важать більше раба і не можуть покидати межі стін діктеріону, то гетери мають змогу дозволити купівлю власного будинку, з'являтися на світських заходах, обирати на власний розсуд клієнтів.

- Вітаю дорогі гості! - зустрічала нас пишногруда дівчина, у дорогому вбранні.

Купці теж привіталися, панянка вручила щедрий мішечок грошей, чоловіки заносили товар всередину, а я стала уважніше розглядати незнайомку. Коротке, із золотистими кучерями волосся, кирпатий носик, тонка лінія губ, кілька малесеньких родимок розсипані на носі й приємна посмішка на обличчі. Безперечно, такі подобаються чоловікам. Але не тягне вона до власниці такого великого дому.

- Я так розумію, Деяніра? - тонесеньким голосочком защебетала.

Підхопивши під руку вона завела всередину домівки. Тепер ще більше впевнена, що вона не Клеонісса. Витончені арфи, вази з квітами, картини, інтер'єр... Тут має заправляти старша жінка. Не юне дівчисько, а саме розсудлива жінка. І не прогадала. На кріслі, з келихом у руках, сиділа Вона. Чорноволоса, темноока, блідошкіра красуня. Та що одним поглядом могла викрасти чоловіче серце.

- Гетера Клеонісса, - легенько вклонилася, - мене звати Деяніра.

- Звідки дізналася, що я Клеонісса? - відклала келих і з цікавістю заговорила.

- Я розпитувала про вас у купців. Окрім краси у вас спостерігається і грація, і характер, і воля. Мені це імпонує.

- Ха-ха! Яка приємна мала особа. Мені передали, що тебе багато чому треба навчити і я хвилювалася наскільки твердий попадеться камінь. Але, бачу, ти ніякий не камінь, а чисте золото. Трішки попрацювати й легко станеш гетерою!

- Дякую за віру у мене. Ви дасте мені кілька днів, щоб роздивитися тут все?

- Звісно! Ти ж з дороги! Втомлена, голодна, брудна. Дівчата тобі допоможуть.

- Ой, не варто!

- Ти моя гостя, а це їхня робота. Жодних заперечень.

Ну а далі повторилися кількагодинні водні процедури, котрі проходила раніше! Правда, у Клеонісси все набагато розкішніше...

Служниці довго натирали тіло всякими маслами, особливо затрималися на спині. Звісно у мене там не надто красива ситуація. Шрами з тої доленосної ночі у поселені та клеймо від Мадія. Схоже, на дівчат вона справила особливе враження, бо одна з них одразу вибігла (певно повідомити гетері).

Одягнувшись у зручний екзоміс, разом із сандалями відправилася вечеряти. Господарка вже чекала на мене за щедрим столом. У її погляді прочитувалась неабияка цікавість з нотками веселості. Вмостившись поруч подарувала їй посмішку.

- Знаєш, - почала вона, - з такими шрамами буде важко отримати високий статус. Чоловіки, вони естети. Обожнюють гармонію, мліють від краси й цураються спотворень. За столом, чи на вулиці твою спину можна приховати одягом, але у ліжку цього не сховати. Тим паче, існують віряни, що вважають шрами - прокляттям. Що будеш з цим робити?

- Пані Клеоніссо, ви ж знаєте для чого я тут?

- Якби не знала, то б не впустила. Нема звички підбирати дівок з вулиці. Твоя маленька "вада" може сплутати всі карти. Звабити когось із царських скіфів не так легко.

- Я ж кажу, ви розумна жінка. Це старий вождь загорівся ідеєю зі звабою. Але будьмо відверті, на це треба витратити значно більше сил і величезну порцію вдачі. Моя ціль - потрапити у їх середовище. Не обов'язково через ліжко, можна й цікавішим способом.

- О-о! І що ж ти пропонуєш?

- Я майже досконало володію грецькою мовою, можна цим скористатися.

- Скіфи частенько спілкуються з греками, торгують, обмінюються жінками, знаннями. Перекладач дійсно потрібен! Це геніально! А ненав'язливо представити тебе золотим слимакам суспільства, підлаштувавши ситуацію, де б ти одразу зарекомендувала свої знання...Геніально! Браво!

- Вип'ємо? - підняла келих.

- Я запрошу вчителів, щоб підтягнули тебе. Та й кілька секретів про чоловічий організм та жіночу хитрість, від мене, тобі не завадить. А ще, волосся. - здивовано на неї подивилася. - Воно надто коротке. Тутешні обожнюють довгі коси, а поки вони виростуть до необхідної довжини, ти залишатимешся тут під мої крилом.

Сперечатися немало жодного сенсу. Тим паче, Клеонісса краще розбиралася у таких питаннях. Після вечері мене відпустили відпочивати. Кімната дісталася простора, на другому поверсі, з балконом та чудовим краєвидом на місто. Довгий час стояла і вдивлялася у красу природи. Здавалося, для завершення дня чогось не вистачає. Одразу після цієї думки у небі пролунав голос мого пернатого друга!

Вітер приземлився на балкон очікуючи на винагороду. Забігла до кімнати, витягнула кілька шматочків в'яленого м'яса, що ще з дороги залишилися, ними й пригостила сокола. На ніжці у нього прив'язаний лист, але від кого саме не знала. Вітер довіряв що Орісії, що Досаку, що Саулу. Оскільки я недавно відправляла послання подрузі, то будь-хто з цієї трійці міг скористатися нагодою.