29. Таємна змова.

Чоловіче тіло безсовісно притиснуло зверху. Я розхвилювалася і не знала що робити. Цю хвилинну затримку сприйняли за згоду. Доріса вже не хвилювали прелюдії, чи якісь ніжності. Його руки нахабно мнули стегна, а губи намагалися відшукати мої. Навіть не знаю, як змогла витримати й не вбити бовдура!

У голові вирували думки, як би врятуватися від цієї ситуації, але нічого путнього не виходило. Чоловік же, без сумнівів, роздягнувся та стояв у всі своїй "красі". О, духи! Невже доведеться розсунути ноги перед цим скіфським прихвоснем?! Яка ганьба!

Ні! Заплющити очі й погодитися з таким - не змогла. Тому стала опиратися. Звісно, Дорісу це не сподобалося і він замахнувся, аби вдарити. Дзвінкий ляпас мав мене втихомирити, як той собі думав. Проте, вийшло навпаки. Мене наче кип'ятком ошпарили! Я забула слова Клеонісси й заглянула йому в очі з такою ненавистю, що якби можна було спалити поглядом, то саме це і сталося б.

Доріс! - почувся грізний голос у коридорі.

Смерть, або порятунок! Поки чоловік відволікся, відштовхую його від себе, а сама підриваюся до дверей! Хапкою смикаю на себе й стрімголов тікаю. Правда, не далеко. Натрапляю на чоловічі груди, що перегородили шлях. Відсахаюся! Хто це?

Розхристана, схвильована, важко дихаючи дивилася на незнайомця що стане моїм вироком. Його погляд падає на босі ноги та задертий поділ... Але жодної емоції не виражає обличчя.

- Зен, брате! Що ти тут робиш? - наздогнав мене Доріс та з острахом промовив.

- Не радий бачити свого принца живим та здоровим? - припідняв брови той.

- Що ти. Невже війна закінчилася і наше військо розгромило роксолан?

- Хто це? - проігнорував його питання та глянув на мене.

- Моя нова забавка. У гетери Клеонісси підібрав. Гарна, правда? - зашкірився.

- Гарна. - погодився. - Але перелякана якась.

- Хочеш собі? Можу віддати, коли побавлюся.

- Мене це не цікавить, Доріс! - крізь зуби процідив чоловік. - Якщо подаруєш толкову голову, що допоможе мені у справах - за це віддячу. А жінку, котра б зігріла ліжко і сам знайду!

- "Barba non facit philosophum" - тихо промовила.

- Що ти сказала?! - витріщився на мене незнайомець.

- Ви надто поверхнево дивитеся на світ. Можливо через це і ніяк не можете отримати перемогу над сарматами.

Його очі, що віддавали весняною зеленню, повністю почорніли. Чоловічі пальці стиснули горло вириваючи жалісний хрип. Обличчя Зена перекосилося від злості. Невже зрозумів те прислів'я?

- Вбити тебе зараз? Чи потерпіти до ранку?

- " Fortes fortūna adiŭvat." - продовжила свою гру. - Ви можете мене вбити й втратити одну толкову голову, якої вам не вистачає... - тихим хрипом відповіла.

- Чим ти можеш мені допомогти? - відштовхнув назад. - Яка з тебе користь? - з огидою продовжив.

- Залежить від ваших проблем, - посміхнулася, протираючи шию. - Те, що не можна взяти силою, хитрість візьме. А не існує хитрішої істоти, ніж жінка.

- Пробач, Зен. Вона тут новенька, - втрутився Доріс, - нічого не знає. Сама дівка вивчена, знає кілька мов, тому й вміє гарно говорити. Ти не бери близько до серця.

- Грецьку знаєш? - продовжив мене свердлити поглядом.

- Знаю.

- Це дійсно буде мені корисним. Ходімо за мною. - холодно наказав.

- Стійте! - перегородив дорогу Доріс. - Що це означає?! Вона моя! Як можеш її забрати.

Зен витягнув ніж, прикладаючи гостре лезо до горлянки гульбаню. Доріс помітно занервував, але не робив жодних рухів.

- Відколи став таким сміливим? Будеш мені перечити? - з нотками погроз мовив.

Похитавши головою Доріс відійшов у бік. Тепер, вся його злість спрямувалася на мене. Проте, говорити щось він не наважився. Я мовчки рушила за чоловіком, що в якійсь мірі врятував мене.

Він йшов спереду, тому могла добряче розгледіти. Дужа спина, високий зріст, дороге військове вбрання із золотою вишивкою. На поясі кілька кинджалів та пусте місце, де (мабуть) мав бути меч. Темно-каштанове волосся було заплетено складними переплетіннями, і спадало тугою косою на плече. А виголені скроні надавали ще більшої мужності. Зен справляв враження гідного противника. Його не варто недооцінювати...

- Це мої покої, - махнув рукою на дорогі апартаменти. - Сьогодні спатимеш тут. Якщо не розчаруєш, то подарую тобі власні покої. В іншому випадку - відріжу голову. - озвучив свій вердикт.

- Що саме вам потрібно? - вмостилася за стільцем, випрямивши ноги.

- Знавець грецької. Договір з греками зруйновано. Але це не так важливо. Хочу, щоб ти допомогла з переговорами у Боспорському царстві. Це таємна зустріч, про яку ніхто не має знати. Ні тут, ні за межами палацу.

- У палаці є лазунчик? - здивувалася.

- Як тебе звати?

- Деяніра.

- Деяніро, палац не райське місце, як його описують бідняки. Ми ходимо по лезу, один не вірний крок і тебе зжеруть подібно буйволу. Серед сотні слуг знайдеться і не один шпигун. Тому так важливо тримати рот на замку.

- А чому ви так впевнені, що я не одна з них? - серйозно спитала, аби краще зрозуміти хід його думок та відвести від себе підозри.

- Причина через яку поділився з тобою інформацією, - він наблизився і схопив за підборіддя смикаючи на себе, - бо ти у моїй владі. Всього лише жінка не може нашкодити мені. Одним словом я розпоряджаюся твоїм життям, запам'ятай! Служитимеш вірно - озолочу. Зрадиш - закину до темниці на вічні тортури.

- Які у мене перспективи, м-м... Ім'я відповідає господарю, - прошепотіла.

- Хах! - криво посміхнувся.

- Хто називає свою дитиною "смертю"?

- Перша людина, котру вбив - була моя мати. Загинула коли народжувала мене, з того дня батько дарував це ім'я. - відпустив і відійшов. - Краще не провокуй, аби не стати моєю жертвою, Д-е-я-н-і-р-о. - кілька хвилин мовчання і продовжив. - Вже пізно, лягай спати. Завтра тяжкий день.

Чоловік покинув кімнату, трохи затримуючись у дверях.

- ...Дякую! - доволі тихо промовила.

- За що ти дякуєш? - почув той, але я змовчала.

Зоставшись на самоті вляглася на чуже ложе і задрімала. Сьогодні дійсно втомилася. Завтра доведеться добряче постаратися, аби вразити свій пропуск у світ царських скіфів. Відсилати листи поки небезпечно. Не вірю, що Зен настільки безпечний, щоб не просікти таке.

Ох! Це буде важче ніж гадалося...

Вранці прийшли служниці, щоб допомогти одягнутися та привести себе у порядок. Поїсти не встигла, бо Зен поспішав. Наче собаку схопив та повів за собою. Осідлавши коня, обійняв ззаду й повіз у невідомому напрямку. Ні тобі часу щоб прийти до себе, ні оглянути палац, ні вичислити де основний ворог...

Гарячий подих чоловіка лоскотав потилицю, але страху не викликав. Не знаю, що саме у цьому переконало, та була впевнена - його не цікавлю, як жінка.

Ми виїхали за місто й мчали до безкрайнього степу. Зверху летів Вітер, він дав про себе знати співом, але, на щастя, не спускався. Не варто розповідати про такий козир, як мій сокіл.

- Там буде перекладач, але ти мені потрібна, щоб оцінити наскільки влучно той передає інформацію.

- Зрозуміло.

- Тримайся за моєю спиною, у разі чого - тікай.

- Добре. - закінчила коротку бесіду.

Я очікувала переговорів у якійсь хижині, за келихом вина, порцією м'яса, але ніяк не під голим небом! У степу! Лише двоє людей від обидвох сторін...

Мені допомогли спуститися з коня та підхопили під руку. Зустрівшись із важливими гостями обличчям до обличчя, стала за спину Зена, як він просив.

- "Вітаємо, молодий царевич Зен!" - склали руки у привітанні обидва незнайомці. - я відповіла на привітання. - Наші війська допоможуть скіфам у боротьбі із кочівниками зі сходу, але за це треба щедро заплатити."

Його помічник все чесно переклав, про що й прошепотіла на вухо скіфу.

- "Звісно заплатимо! Не переймайся!" - такою була відповідь Зена.

- " Але одних грошей мало, ми ж ризикуватимемо життям. Після перемоги, допоможи мені заволодіти Боспорським троном!" - оце в людини амбіції!

- " Якщо таке твоє бажання, то нехай!" - так легко погодився принц!

- " Я щедро відплачу! - вдарив себе у груди воїн."

- "І не сумніваюся, Савмак! - відповів Зен, але я добавила, - Навіщо вам трон?"

- " Яка гарненька дівчина! Трон мені не потрібен, я хочу посунути сьогоднішнього царя! Він багато заборгував мені та моїй сім'ї! Перетворив нас на рабів! А скільки крові на його руках!.." - зі злістю відповів.

- "Ось карта, - простягнув Савмаку, - на позначеному місці, через сім днів, твоє військо має чекати там." - чесно переклала.

На цьому наша таємна зустріч закінчилася. Я не бачила карти! І гадки не маю, що за "відмічене місце"! Цей союз вагомо нашкодить сарматам. Що ж мені робити? Як допомогти?

Замріяна тяжкими думами, мовчки осідлала коня і зовсім забула, що граю у звичайне дівчисько! Зен здивовано дивився на мене, нічого не сказавши. Потім, вмостився поруч натягнувши вуздечка. Кінь рушив, після чого чоловік заговорив:

- То ти вмієш їздити верхи.

- Вмію, - пізно брехати. - Що у цьому такого?

- Рідко зустрінеш жінку, що з такою проворністю застрибує у сідло. Ти, красуне, не просто вчилася їзді...- протягнув він.

- Я подорожувала із грецькими купцями, - швидко перебила його, - там і довелося цьому навчитися.

- Хм! - хмикнув на вухо. - Удам, що повірив.

- Це ж правда!

- Мене не цікавить правда, поки твої дії збігаються з моїми інтересами. Інакше, ти б була мертвою.

Той холод, з яким він вмів говорити - наводив справжній жах! Здавалося, від його слів йшов мороз по шкірі. Краще мовчати й не давати приводу для сумнівів у моїй вірності, так проживу довше...

Вітер продовжував летіти за нами. Я хвилювалася, аби пташку не помітив Зен. Щось інтуїція підказує, він застрелить сокола без роздумів! На щастя, все обійшлося!

- Я задоволений твоїми знаннями. Поки що, ти мені корисна. - як прозоро говорив про моє майбутнє...- Служниці підготували для тебе кімнату, що поруч з моєю. Сьогодні батько влаштував пір, в честь повернення Палака. Там буде багато знаті, та й греків теж. Тобі доведеться піти зі мною. Одяг та прикраси теж готові, не переймайся.

- Ваш Палак повернувся з війни? Чому саме зараз?

- Палак був шпигуном, у роксоланів і, доволі, довго. Майже рік, здається. Але його розкрили. - одразу заболіло серце, після почутого. - Йому пощастило вбити того розумника та повернутися цілим! От, щасливчик! І знаєш, вбив не простого солдата, а самого капітана роксолан! Брат вміє втиратися у довіру. Капітан не став виключенням. - Пал мертвий?! Бути цього не може?...- Тепер, наша перемога не так далека!

Зен провів до моїх нових покоїв та пішов у своїх справах. До кімнати увірвалася зграя рабинь, що мали допомогти підготуватися до бенкету. Поки служниці чаклували над моєю зовнішністю, я не могла зібрати думки. Хто? Хто ця гнида?! Кому Пал так наївно довірився?..

Мене одягнули у цнотливо біле одіяння, що обліпило фігуру. Прикрасили золотими обручами руки. Кучері зібрали у зачіску, вплівши туди свіжі лілії. Нанесли рум'янець на щоки, і задоволені своєю роботою тихесенько покинули кімнату. Зен стояв у дверях, мовчки спостерігав за мною. Я бачила його у дзеркалі, але не поспішала повернутися. Мені потрібна хвилинка, аби заспокоїти схвильоване серце.

Зрадник моє знати мене... Це кінець! Треба непомітно вбити його, до того, як ми зустрінемося поглядами. Я не можу йому програти!..

Що ж, Палак! Скоро дізнаюся, хто ти!