Епізод 3. Акі

Вона найщасливіша дівчина в цілому всесвіті. Минув вже місяць як Акі отримала листа від Таємного Незнайомця і написала відповідь. З того часто вони листувалися мало не щодня. Хлопець засипав її комліментами, говорив, що вона його найбільший скарб і що він дуже сильно її кохає. Акі читала ці листи з неприхованою посмішкою і раділа в ці хвилини, як ніхто інший. На її обличчі з'являлась щира не підробна посмішка, очі не приховували свій блиск, серце пришвидшувало ритм битття, а по шкірі бігали маленькі мурашки насолоди. Вона закохалась.

Кохання прийшло так раптово, що Акі й не помітила як воно повільно пробиралось до її серця. Немов все відбулося враз з єдиного помаху чарівної палички. Вона ладна була свівати і танцювати від щастя, коли подих вітру повільно приземляв біля її ніг листа від коханої людини, і так тривожно ставало на серці, коли відповідь запізнювалась. Дівчина ретельно підбирала слова, щоб не відлякати своє щастя і коли лист був закінчений, вона запакувала аркуш паперу в конверт, вітер підхопив на свої крила і поніс це повідомлення на інший кінець нитки двох, на перший погляд, закоханих людей.

Цього разу лист запізнювався і Акі не змогла нічим себе зайняти. Бравшись за роботу, швидко викидала її з рук, адже переживання не давали спокійно зайнятися улюбленою справою.

- Ти так і захворієш швидко. Досить думати про цього твого хлопця. Можливо у нього не відкладні справи тому і не пише тобі так довго, а ти лиш даремно переживаєш. Ось піди і прогуляйся, почитай улюблену книгу, ато і вона скоро відкине сторінки думаючи, де ти так забарилась, тай не помітиш, як швийдко промине час і відповідь від твого кохання опинитись у твоїх руках. - радила бабуся, переживаючи за свою онучку. 

Та дівчина лиш відмахувалась, що не хоче і сумно сиділа біля вікна очікуючи вітра-поштаря. Та всеж бабуся вговорила дівчину піти у сад і почекати хоча би там, на свіжому повітрі.

Акі присіла під кремезним розлогим дубом і почала чекати. Та вітер, ніби навмисне, почав стихати, жартуючи над дівчиною. Листа все не було. Не сила було стримувати сльози і вона заплакала. Маленькі потічки тихо лилися по її обличчю. 

-Де ти, вітре? Чому твій подих такий слабкий?

Втома закралася у її тіло і дівчина прихилилась до стовбура дерева. Крізь сон вона відчула, як сильні руки опустили її на м'яку травичку і ніжно та трішки незграбно погладили по щоці. Та Акі не дуже сильно сприйняла це, адже снилося їй дещо дивовивже.

Поряд з неї стояла мама, така жива і така яскрава, неначе вона завжди була поряд і ніколи не полишала її. Жінка мала коротке волосся, що летіло за вітром, і сяючі очі повні доброти і ласки. Вона дивилась на свою доньку і посміхалась, така щаслива і безтурботна. Вітер колихав поділ її білосніжної сукні, а руки були пристнуті до грудей, немов милуючись своєю вже дорослою донькою.

Не встигла Акі моргнути, як жінка вже стояла до неї спиною і вітер повільно розчиняв її силует.

-Мамо!

Акі простягнула руку, наче хотіла спіймати її, та жінка вже була далеко. Дівчина кинулась наздоганяти і от-от уже майже зловила її за руку, як серед вітру виглянув чоловік. Акі зупинилась і з переляку упала на землю, вдарившись колінками. Рана запекла, та дівчина майже не відчувала болю, адже її мама обійняла цього чоловіка і вони поцілувались. Акі зачаровано дивилась на все це і не розуміла, що відбувається. Невже вона побачила свого батька? Раптом на руці засяяв і з'явився браслет. Дівчина піднесла руку до очей і помітила напис "Школа Вітрів".

Акі прокинулась. Поряд із нею під дубом сидів чоловік. Він мовчи дивився на неї. Дівчина придивилась і від страху посунулась подалі від нього. Це був чоловік з її сну. Акі помітила на зап'ясті браслет і піднявши очі на незнайомця, немов запитувала що це.

- Це я подарував його тобі. Ти так міцно спала, що я не став тебе турбувати. 

- Хто ви?

- Доню, я зараз все поясню...

Дічина шоковано подивилась на чоловіка. Батько, який її покинув з мамою - знайшовся. Акі не хотіла слухати його та і сказати, щоб він забирався теж не могла. Адже вона не з тих хто так просто може вигнати людину, яка їй не подобається, тому мовчки сиділа і краєм вуха чула про те, як він не знав, що у її мама дитина, що він дуже шкодує і він не знав, що та загинула. Звичайна розмова, як з якоїсь дешевої мелодрами. Та наступні слова насторожили її:

-Ти можеш не вірити мені, але я хочу тобі добра. Я прийшов сказати не лише це. Ти напевно догадуєшся, що це за напис "Школа вітрів" на браслеті? Так, це те що ти думаєш. Я знаю, що ти бачиш вітер і відчуваєш усі його переміни, та ти ж моя донька врешті решт. Акі, ти одна з нас. Я Вітр,  і ти також Вітр, у тобі тече кров Вітрів, ти особлива. Я хочу щоб ти навчалась у нашій школі. Ти можеш не відповідати відразу, адже все це так неочікувано для тебе, але будь-ласка не відштовхуй мене зараз. Я лиш хочу розкрити твої таланти. Акі, як би ж я знав раніше, та твоя мама пішла нічого не розказавши про тебе. Я люблю тебе, моя донечка. Подумай над усим цим. Я прийду за тобою завтра.

Акі обернулась до батька, та той вже встиг перетворитись на вітер і полетіти, залишивши стільки запитань. І якщо вона спочатку не думала пробачати його, то тепер ладна зробити це, лиш би здійснилась її заповітна мрія.