Єлизавета (Петрівна)

Сильні жінки ниють наодинці. Ниють про себе. Глибоко в собі.

Біль вона пронесла через весь день і занесла у п’ятницю. Густий осад тиснув на больові точки душі.

Чим старше ти стаєш, тим менше людей до тебе привітні. Особливо старшого віку. А потім ти, озлоблений цим, стаєш непривітним до інших, переймаючи естафету непривітності. Інша справа – діти, до них усі добрі. Виходячи з дитинства, розумієш, що доброта до тебе була ілюзією і лицемірством заради твого спокою, заради того, що так прийнято.

Єлизавета озлоблювалась якось відсторонено. Бо вона ж сильна. Хоча було надто образливо. Ось і тепер. Євсеєва, завідувачка, сказала, що Єлизавета Петрівна – скандалістка. Просто висловила свою думку емоційно – і вже скандалістка…

Але гірше те, що Раєчка, її стара-добра подруга, відчитала її, що вона така-сяка, не відповідає на дзвінки. Що Євсеєвій не відповіла. А Єлизавета була в «Новусі» за покупками, музика гримить, нічого не чути. Ну, буквально 10 хвилин – і вона ж передзвонила. Але Євсеєва підняла бучу. На все відділення. І чого питається?

Рая вже не стримувалась і розказала, що й інші лікарі висловлювали своє невдоволення через це. Мало того, Рая згадала Єлизаветі всі рази, коли вона не відповідала на її – Раїні – дзвінки, причому з різних причин. Єлизавета намагалася пояснити, що всяке буває. Мобільний телефон не весь час під рукою, і людина може бути де завгодно. Зрештою, телефон може бути в беззвучному режимі, коли якісь важливі справи. Але Рая чомусь вважає, що Єлизавета має бути доступна в будь-який момент. І ображається. Розказала, як Євсеєва дзвонила у вихідний день лікарям і нікому не додзвонилась. Так а причому тут Єлизавета? Чому проводити паралелі??? Їй же вона не дзвонила.

Рая відчитала Єлизавету, як школярку. Єлизавета смиренно слухала. Не стала сперечатися. Але Рая не вгавала: нагадала подрузі, як чергувала в її зміни, як вона була на зв’язку і її можна було попросити помінятися змінами або підстрахувати. А так би Єлизавета без неї, мабуть, загнулася, якби вона не відповіла на дзвінок. Ну допомогла – добре. Але й катастрофи не було б, якби не помогла. Просто кидати це в очі і ніби дорікати цим... Навіщо тоді така допомога, якщо потім нею дорікати...

Всі на Єлизавету розсердились, бо вона була в супермаркеті і не чула дзвінків... А її обшукалися. Може, треба висловити своє "фе" керівництву супермаркету, що музику врубають?..

– Є такі люди, які ображаються, коли не відповідаєш на дзвінки, – перервала я роздуми Єлизавети. – Але ж то їхні проблеми. То їхні комплекси. Не журіться, Єлизавето Петрівно…

Єлизавета сторопіла. Вона здивовано дивилась на цю захекану і ледь притомну породіллю, яка звідкілясь знала її ім’я, ба навіть знала, що в неї на душі.

– Але звідки ви знаєте…

– Не питайте, я сама ще не зрозуміла. Але щось зі мною щойно сталося, що я стала все бачити так ясно. Я не можу пояснити… Ви мені не скажете?

– А що ви відчули? Від чого ось так усе? – спитала Єлизавета.

– Щось ніби спалахнуло, я ніби відключилась, а коли включилась, то стала бачити все так ясно…

У цей момент надійшла потужна хвиля переймів, і я закричала.