Глава 7. Хитрий Лис

Відверто кажучи, на душі Райдена шкреблися вже не коти, а цілі тигри. З одного боку, краса бездоганних діамантів вражала. З іншого, хлопець зрозумів, що по-перше, працюючи лише з одним видом каменів він би збожеволів від нудьги. А по-друге, оту кострубату вуглинку він би не проміняв на жоден кронсонівський діамант. Бо вони були якісь…бездушні. А в його чорного непорозуміння був характер. По-третє, з ідеального алмазу кожен зможе зробити ідеальний діамант, треба просто не зіпсувати камінь… а обробка вуглинки – це ціла лотерея!

– І коли ти встигла так мене зачепити? – погладивши внутрішню кишеню, де лежала зігріта вуглинка, зітхнув хлопець.

Майстерня зустріла його непривітно, бо необроблені сапфіри вже волали до совісті майстра. Поклавши камінець на стіл, Райден пристав до праці. Строки по замовленню вже піджимали, та погляд і думки раз у раз поверталися до тої чорнильної плями.

Раптом двері розчинилися так, ніби крізь них в майстерню влетіла комета. Комета мала руде волосся, розшитий золотом одяг і вигляд справжнього розбишаки.

– Добридень, Корнеліс, – не обертаючись сказав Райден, шліфуючи бочок сапфіра.

Корнеліс Волден, а для друзів просто Лис, підскочив до робочого місця Райдена:

– Сидиш, значить. Коріння ще не пустив? Ми тебе вже майже тиждень не бачили, проміняв друзів на якісь скельця!

Лис, ще один прихильник Трішиної кави, частенько заходив до «Кавової сови» і сидів там з Райденом, граючи з тим у настільні ігри. Батько Корнеліса був поважним купцем і більшу частину часу Лис проводив з ним у крамниці, допомагаючи у справах, або подорожуючи. Хоч по зовнішньому вигляду такого не скажеш, однак Лис вже мав репутацію вмілого торговця, який міг завершити будь-яку угоду з вигодою для себе. Саме тому серед купців його звали Хитрий Лис.

– Тріша казала мені, що ти зайнятий якимось дуже цікавим проектом, а тут якісь звичайні сапфіри. Що, збрехав, щоб знову не програти вщент у «Копалини та гноми»?

Останній розгромний програш, звичайно, дошкуляв Райдену, однак, він взагалі забув про те, що вчора у них мав відбутися матч-реванш.

– Вибач, з голови вилетіло! Я учора ганяв по місту, як скажений, шукав бодай якісь дані про оте нещастя! – і Райден вказав на вуглинку.

–  Нічого, я знову виграв, бо Тріша на мені перевіряла новий рецепт тістечок з трав’яним медом. Смакота, і всі мені дісталися! – Лис узяв камінчик і став повертати його в усі боки. – Слухай, дивина якась. Ніколи такого ще не бачив!

Райден втомлено зітхнув.

– Я вже з ніг збився, навіть до Кронсона ходив за порадою, думав, він підкаже, що то воно.

– Що? До того сноба? Він же окрім прозорих діамантів нічого не визнає! – пирхнув рудий, роздивляючись вуглинку проти світла.

– Та я вже зрозумів. Але…

– Тільки не кажи, що отой стандартизатор звернув тебе на свою віру! – з вдаваним жахом вигукнув Лис. – Я досі хочу ще одну каблучку в такому ж стилі!

Каблучка і справді була чудова, у вигляді лиса з жовтим діамантом у лапах, подарунок Райдена на день народження, і предмет заздрощів усіх знайомих Корнеліса.

– Та ні… Не зовсім. Не знаю. Розумієш, я з цією вуглинкою почуваю себе як біла ґава. Усі магістри працюють з діамантами, а я тут на неї час витрачаю. І чи є взагалі сенс з нею носитися, може, я взагалі нічого путнього з неї не зроблю.

– Вуглинка? А що, їй личить! – засміявся рудий, махнувши рукою і випадково впустивши камінчик. Описавши гарну дугу, той влетів у коробку з алмазним порошком для шліфування, здійнявши купу пилу.

– Кінця краю немає її витівкам! – зітхнув Райден, вишукуючи камінець у банці. – Справжня нечупара! Клянуся, Корнелісе, стану старий та сивий, напишу пригодницький роман про пригоди цього тягаря на моїй душі! На пів-книги вона вже наколобродила!

Лис від реготу майже зігнувся:

 – Я буду першим читачем! А якщо серйозно, то, повір, тобі до рук потрапила справжня дивина. Скільки вже я каменів з батьком купував-продавав, такий бачу вперше.

– Так, пан Каспар мені казав, – підтвердив хлопець, ретельно витираючи вуглинку від пилу.

– Ну от, дві розумні людини тобі кажуть, що над цим дивом варто попрацювати, а ти ще сумніваєшся! Поквапся, може до щорічної виставки встигнеш її обробити і втерти носа тим гордіям!

– Яка виставка? – сахнувся Райден. – З чим, з вуглинкою? Туди? З глузду з’їхав?   

– Зрозуміло. Все мені зрозуміло. Буду просити Трішу, щоб частіше тобі кави приносила, отої, нової! – хмикнув Лис. – Бо гарно мізки прочищає, а тут ціле генеральне прибирання потрібне! Роззуй свої очі, Рай! Це ж унікальний камінь! А ти, як оті твої магістри, ладен відмовитися від нього, бо він не такий, як ти звик?!

– Ну, по частині розбишацтва вона унікум, це точно! –промовив Райден, вкладаючи вуглинку на невеличку підставку. – Звідси не втече. Підемо до Тріші, здається, партія в «Копалини та гноми» та чашка кави мені не завадять!

– На реванш і не сподівайся!