Глава 10. Забуте замовлення

Всю ніч Райден майже не спав. Крутився, перебирав у думках креслення та боровся з бажанням піти до майстерні і продовжити роботу над вуглинкою. Та лежала поряд з ліжком на невеличкій підставці і в світлі нічного ліхтарика м’яко відблискувала готовою гранню.

Ледь дочекався ранку, схопив камінчик і побіг до «Кавової сови» на ранкову каву і сніданок. Нетерпляче відмахнувся від запропонованої газети і почав нагортати яєчню так, наче за ним хтось гнався.

Раптом сусідній стілець голосно шорхнув по підлозі і  поряд з ним всівся сяючий Дідрік.

– Здоров, старий! Куди так летиш? – і не очікуючи на відповідь, продовжив, – а я тут несу виконане замовлення до одного купця, три дні корпів. Ходять чутки, що він має справи з одним перекупником, який постачає коштовності одній східній шахині. Надіюся, мої сапфіри їй сподобаються!

Райден мовчки кивнув, узявши чашку з кавою, черговим експериментом Тріші. Перед Дідріком вона поставила невеликий чайник з зеленим чаєм, чашку і крихітні тістечка.

– Ні, серйозно, куди так поспішаєш? Що, не встигаєш виконати своє замовлення? – Дідрік здивовано прослідкував за тим, з якою швидкістю з чашки зникає кава.

Хлопець аж захолов. Через боротьбу з вуглинкою ті сапфіри геть з голови вилетіли.

– Отакої. Потрібно написати пану Брегелю, що камені будуть готові трохи пізніше… – і Райден схопився за голову. – Оце так захопився…

– І що ж ти робив увесь цей час? Я з моменту твого візиту вже друге замовлення виконав,– і апетитно захрумтівши тістечком, додав: – Ще й встиг на море сходити, зі знайомим збирачем бурштину побачитися. Скоро буде шторм, хотів домовитися про чергову партію на обробку!

– Я… Я обробляв один камінь… – розгублено відповів Райден.

– Один?! Він там що у тебе, розміром з кокос? – майже вигукнув Дідрік. Озирнувся навколо, і прошепотів: – Ти що, готуєшся до виставки? Покажи!

– Та ні, вона маленька. І ще не готова, – відповів Райден, досі силкуючись зрозуміти, як він міг забути про замовлення.

– Так, стоп. Ти хочеш сказати, що витратив майже тиждень на обробку одного маленького каменю, і він ще не готовий? – здається, рівень здивованості у кав’ярні сьогодні дістав річного максимуму і все ще ріс.

Хлопець кивнув.

– Ти його що, тричі перероблював? Чи він тріскається?

– Ні, не тріскається, довго грань робив, – зітхнув Райден, а брови Дідріка вже майже залишили лоба і прагнули злитися з волоссям.

– Грань. Одну грань робив тиждень. Скажи чесно, ти сказився?

Майстер здвигнув плечима. – Мабуть що так.

– Дурня якась, – категорично заявив Дідрік, відмовляючись повірити у те, що відбувається. – Що то за діамант, над яким треба так працювати?

–  А то і не діамант, – відповів Райден, дивлячись, як блідніє співбесідник.

– Навіть не діамант… Хлопче, ти несповна розуму, я тепер у цьому впевнений! – відрізав Дідрік.

– Угу! – прогуло з кутка зали, і Трішин топазовий пугач радо завертів головою.

– Он навіть та папуга підтверджує! Божевілля якесь! – і Дідрік з бровами ще десь над лобом вийшов з кав’ярні, навіть не попрощавшись.

Райден лишився сидіти за столом, наче прибитий.

– Як так, забути про замовлення. І тиждень на грань…

– Що з тобою? – стурбовано запитала Тріша, поглядаючи у пусте горнятко. – Тільки не кажи, що три сушені сльози русалки на чашку – це занадто! Бо виглядаєш, як вся скорбота нордського народу!

– Що? Які сльози? А, кава… Та ні. Виявилось, що я через роботу з вуглинкою забув про замовлення пана Брегеля. І до мене дійшло, що я весь тиждень змарнував на працю над однією гранню. Тиждень, Тріша!  

Дівчина не зрозуміла трагізму в голосі Райдена. – Яка різниця, скільки часу ти на неї витратиш, якщо результат того вартий?

– А він того вартий? – гірко промовив майстер і замовк. Узяв папір і ручку з прилавку і став писати листа з поясненнями. – Ось, передай будь ласка пану Брегелю, коли кур’єр зайде. Піду дороблю замовлення. І, Трішо… Три сушені сльози – це таки занадто!