Глава 15. Дослідження пана Каспара

Чутки про розмову бургомістра з купцем швидко розлетілася по виставковій залі. Скрегіт грінбергського верстату поволі стихав, а натовп майстрів навколо нього стрімко рідшав. Ювеліри, які встигли спробувати огранити на ньому камінці, тепер сором’язливо ховали у кишенях результати своєї праці.

Залишивши Трішу і Лиса на варті вуглинки, яка стала справжнім фурором, Райден підійшов до засмученого пана Грінберга, який підправляв шкіряний ремінь на верстаті.

– А, це ти. Звідки ти узявся на мою голову, разом з отими юдавцями, – пробуркотів він, побачивши хлопця. – Таку презентацію зірвали! А я ж хотів, як краще!

– А вийшло як завжди, звичайно. Майстре, я хотів спитати, а чому б вам не показати тому купцю свій рубін?

– Та йди ти, хлопче, під три вітри! Поради він мені ще роздавати буде! – обурився Грінберг.

– Я не раджу, мені просто цікаво, чому ви не хочете довести, що магістри також можуть творити оригінальні прикраси. А той трилліант – справжній красень, самі ж знаєте. – І хлопець пішов назад до друзів. Розлючений Грінберг ще пару хвилин перекладав трафарети на верстаті, потім різко спинився і взагалі вийшов з зали.

– Он де ти! – захеканий Лис ледь зміг провести Райдена крізь натовп навколо Зоряної квітки. – Думав, тебе злякав тягар народної уваги!

– Є таке, якщо чесно. Я знав, що камінь приверне увагу, але щоб настільки…

– Ми з вуглинкою зараз на тебе образимося! Досі її недооцінюєш! – фиркнула Тріша.

– Фух, думав, не встигну! – перед ошелешеним Райденом з’явився пан Каспар власною персоною. – Ну, де там твоя красуня? Оце тааак! Я ж казав, хлопче, що в тебе все вийде!

– Учителю, здрастуйте! Я до вас заходив на днях, але сусіди сказали, що ви поїхали у справах! – зрадів хлопець.

– Так, довелося їздити до столиці, у Головний архів, – кивнув пан Каспар. – І заодно листа до бургомістра привіз від своєї замовниці. Знаєш, я думав, що ти зробиш її у формі зірки, коли зрозумієш, що це зорецвіт! Але троянда теж гарна вийшла!

– Знущаєтеся? Я про це дізнався півгодини тому! – вигукнув Райден.

Пан Каспар почав реготати так, що чутно було на всю залу. – Ну ти даєш! Я ж тобі казав зазирнути у бібліотеку!

– Та був я там, три дні як книжковий черв’як міську бібліотеку вздовж і поперек обнишпорив! – обурився хлопець.

– Навіщо міську, я тобі про дідову бібліотеку казав! Там такі видання є, що нашій бібліотеці і не снилися! – і старигань став сміятися ще гучніше.

– Почуваю себе йолопом, чесно, – зітхнув Райден скуйовдивши волосся. – Стоп. Ви що, знали, що це зорецвіт?

– Ні, не знав. Але здогадувався. А в столиці, коли до моїх послуг був увесь Головний архів, перевірити здогадку було справою трьох хвилин!

Крізь натовп з легкістю прокотився бургомістр з сяючим обличчям.

– Ну хай там як, а носа йому ми утерли! Так що вигідні контракти для майстрів не за горами!

– О, пане Ламмерт, прекрасно. Вам лист від кронпринцеси Євгенії! – пан Каспар вивудив з щільно напханої папером сумки величенький конверт з трьома сургучевими печатками.

– Нічого так у вас замовники, – прошепотів Райден вчителю, поки трохи блідий бургомістр ламав печатки на конверті.

– Ну так там і діаманти з такою історією, що сам чорт ногу зламає! – хмикнув пан Каспар.

В цей час бургомістр схопився за серце і мало не посивів за лічені секунди.

– Який скандал! Яка пляма на репутації!

– Пане Ламмерт, що сталося? – схвильовано запитала Тріша, підхоплюючи бургомістра під лікоть, щоб він не впав. Судячи з тремтячих колін, саме це він і збирався зробити.

– Кличте сюди Стужвільсона! Хутко! – прохрипів він.

Роздратований магістр підійшов через пару хвилин. Йому вже доповіли про розмову з юдавськими купцями,  і необхідність визнання власної помилки не тішила його.

– Карбонадо, Лідмор! Де карбонадо?! Весільний дарунок від шаха Юдавії, велика рідкість – бургомістр ледь не схопив його за грудки. – Нас  звинувачують у підміні каменів у діадемі кронпринцеси!

– Що? Яке карбонадо? Що за жарти? Мені разом з діадемою прийшла купа каменів з різних копалень, я й відібрав діаманти, інші віддав учням. Що я, діаманти не відрізню від якогось агата чи обсидіана? – обурився Стужвільсон. – Там того добра вдосталь було!

– Казав я ректору, що треба додавати лекцій по гемології! Якщо навіть магістри демонструють таке невігластво, що вже казати про інших! Шановні, а що, як я скажу вам, що карбонадо, чорний діамант і зорецвіт – це назви одного і того ж каменю? – сказав пан Каспар під зойки подиву натовпу.

– То виходить, що моя вуглинка – це чорний діамант? Знав я, що вона мене здивує, але щоб настільки! – вигукнув Райден і розсміявся.

–  Не твоя, а, як виявилося, кронпринцеси Євгенії, – вніс ясність пан Каспар, трохи пригальмовуючи радість Райдена.

– Та яка різниця, головне, що знайшовся камінь! – заволав бургомістр, оживаючи прямо на очах. – Знайшовся, та ще й з такою філігранною огранкою, що кронпринцеса і думати не стане про те, щоб роздувати скандал!