Глава 4

В аудиторії запала гнітюча тиша, лише було чути поверхневе чмихання старого кондиціонера, який з останніх сил намагався спасти нас від жахливої спеки. На лобі та в районі між грудей я відчула, як виступили крапельки поту, я прокашлялася і з викликом промовила:

– Олександре Сергійовичу, я так уважно спостерігала за Вами тому, що в мене виникли глибокі сумніви в тому, чи достатньо Ви обізнані в темі публічних закупівель, оскільки на вигляд Вам більше двадцяти трьох років не даси. Звідки у Вас такий багаторічний досвід?

По обличчю Богомолова пробігла тінь ненависті, в очах спалахнув диявольський вогонь, і за декілька секунд він відскочив від мене до свого робочого столу, схопивши свою чорну папку, витяг звідти якісь папери і щосили прокричав у відповідь:

– Між іншим, мені вже двадцять дев’ять років, і я, крім цього, достатньо доклав зусиль, щоб отримати усі ці нагороди, - він тицяв вказівним пальцем у жовті ламіновані аркуші, на яких можна було прочитати «Подяка», а ще… А ще я захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю…

Богомолов ще з півгодини хвалився своїми регаліями та досягненнями в роботі, чим остаточно відштовхнув себе від мене, як від викладача, так і від навчання в цілому. Він потім плавно перейшов до висвітлення теми основних правил проведення тендерних процедур згідно чинного законодавства нашої держави, а я мимоволі трохи відволіклася, захопившись малюванням. Я знов, спостерігаючи з-під лоба за Богомоловим, на білому фоні простим олівцем почала робити замальовки, спочатку намалювала силует цього зухвалого викладача, потім контури обличчя…

Дивне суперечливе відчуття: дивитися на цього красеня можна вічність, як на італійську скульптуру Мікеланджело, як на витвір мистецтва, але слухати його просто неможливо, як важкий рок чи реп, тобто на любителя.

Коли двогодинний монолог Богомолова врешті-решт закінчився, я полегшено зітхнула. Нарешті, довгоочікуваний відпочинок!

Я вже не раз переконувалася в тому, що якщо деякі люди роблять щось проти тебе, то врешті-решт це піде тобі на користь. Як згадаю, яка я була розлючена та роздратована нахабною поведінкою своєї Ж.П., яка у мою ж власну відпустку відправила мене у відрядження на навчання, та й ще в таку спеку. Проте зараз, я була, навіть, дещо задоволена тим фактом, що знаходжуся в столиці, адже у Києві завжди стільки всього цікавого відбувається! Так, зараз гляну у фейсбуці, які ж тут заходи проходять сьогодні…

   До мого столу знов наблизився Богомолов і протягнувши руку, звернувся до мене:

– Віддайте, будь ласка, лист-опитувальник, який я перед заняттям усім роздав!

      Я беру аркуш і раптом усвідомлюю, що з задньої його сторони намальований Богомолов. Оу, ні! Оце я дурепа, примудрилася!

– Олександре Сергійовичу, справа в тому, що я трохи зіпсувала Вашу анкету. Чи не могли б Ви мені новий екземпляр дати?

– Та нічого страшного, це ж для мене особисто, - він вихопив в мене той злощасний аркуш з портретом та питаннями і задоволено посміхався, ніби взяв реванш.

– Ну що ж, якщо для Вас особисто, то будь ласка!

        Він попрощався з усіма до зустрічі після обідньої перерви в цій же аудиторії.

       Оце на нього чекає сюрприз! Ха-ха! Ні, не тільки на нього чекає мій малюнок, хоча там Богомолов вийшов просто секс-символ, прийшлося правда ще трохи дофантазувати: зробити ширшими плечі та більш виразнішими губи. Його чекає ще одна несподіванка, у вигляді моїх сміливих відповідей на його примітивні запитання: які його просто вб’ють, вірніше його величезне самолюбство. Я розкритикувала його заняття, вздовж і поперек, перелічила усі негативні сторони лекції: пусте цитування закону та відсутність вербального контакту з аудиторією.

  Спустившись на перший поверх, я пішла у напрямку їдальні, що знаходилася прямо у навчальному комплексі.

  Стоячи біля скляної вітрини, в якій у три ряди вишукалися невеличкі тарілки із салатами, я уважно вивчала їх назви і по зовнішньому вигляду визначала їх вміст та свіжість.

– «Оселедець під шубою» в таку спеку, однозначно ні,  «Олів’є» ще з Нового року не можу їсти, - тихо під ніс я собі розмірковувала.

– Салат «Молодість» рекомендую, - донісся позаду мене знайомий голос, - з такою молодістю і старості не треба, - обернувшись, я побачила Богомолова у білосніжній сорочці, який вже зняв піджак і весело посміхався такою ж посмішкою, як його сорочка.

    Я проігнорувала його тупі жарти і замовивши грецький салат із котлетою «по-київськи», попрямувала до столику біля вікна.

     За вікном відкривався вражаючий краєвид Києва, місто буквально потопало в зелені каштанів та хвої. Я замилувалася красою міста і знов почула голос Богомолова:

– Дозволь присісти біля тебе? – посміхнувся він своєю вражаючою посмішкою, якщо б це була вогнепальна зброя замість мене вже б лежало бездиханне тіло.

– Угу, - промовила я і в раз закашлялася, оскільки кружальце оливки застрягло в горлі, як рятівний круг, кинутий в море, зачепився за власний корабель. 

– Смачного,- побажав мені красень і сівши навпроти мене, почав з апетитом їсти свій рис з овочами.

         Цікаво, що ж цьому типу треба від мене? Адже в аудиторії було достатньо гарних молодих дівчат, а головне, струнких, і які з цуценячою радістю побігли в слід за ним, розпитуючи про якісь методичні рекомендації. А тут така увага до моєї персони, ще й перейшов зараз на «ти», щось це все дуже дивно…