Глава 5

Моє обличчя палало, кров у моїх скронях мабуть вже кипіла величезними бульками, як в’язкий томатний суп. Стопе! А чому я маю цьому егоїстичному красеню відповідати серйозно? Я ж не на державному іспиті, а він не мій екзаменатор!

– Сашо, що ти вчепився до мене, як п’яний до радіо? А?

– Мені просто здалося, що…

Я стрімко повернула нашу незручну бесіду у інше, більш продуктивне русло.

– Ти ж сам сказав мені, що мета нашої вечірньої зустрічі, щоб ти дізнався в чому полягають недоліки твого заняття. Так ось…

Рахуючи бруківку на Андріївському узвозі, я перелічувала Олександру усі негативні моменти: по-перше, лекція повинна викликати дискусію, адже у спорі народжується істина, по-друге, треба вміти пояснити складний матеріал простими словами, а цього можна досягнути лише завдяки інтересу аудиторії, по-третє…

Недаремно, цю вулицю називають легендою, музеєм, київським Монмартром, найколоритнішим місцем. Мої очі буквально розбіглися від різноманіття вишуканих картин та виробів народних майстрів, завдяки яким цей узвіз набуває особливого шарму та неповторності. Я так захопилася величчю цього міста, що на хвилинку забула про що говорила.

– Слухай, а ти мені подобаєшся, - промовив Саша.

В душі хтось запалив сірника, що на мить подарував крихітну надію і який відразу згаснув від стискання полум’я двома пальцями!

 – Ти дивлюся дуже сильна у педагогіці, я прав? – вів він далі, - мабуть теж маєш досвід викладання?

– Так я викладаю уроки правознавства у школі для старших класів, - я відповіла із гордістю, наче була професором викладачем у Гарварді. – Варто зазначити, що в мене не проста публіка, я би навіть сказала дещо специфічна, адже підлітки – особливий контингент, який потребує до себе певного підходу, тому до кожного заняття я дуже ретельно готуюсь…

– Ха-ха, - голосно розсміявся Богомолов, - на скільки мені відомо, пара годин в школі – це взагалі НІЧОГО, це така собі овчинка, що не варта вичинки. Я б заради такої освітньої пожертви взагалі б не парився.

От же ж самозакоханий гусак, зараз то я тобі пір’ячко трохи повискубую!

– Я роблю це не заради грошей, хоча їх потребую, як ніхто інший, оскільки маю непогашений кредит у банку.

– Серйозно? А заради чого ж тоді? – він вилупився на мене, як на якусь інопланетну істоту.

– Заради майбутнього наших дітей! – я відповіла із викликом.

– Нічого собі, яка ти самовіддана дівчина, я думав у наш час тільки старші вчителі ще працюють за ідею, а всі інші лише заради матеріальних благ.

– Мені здається, що це не залежить чи то старші вчителі, чи молоді, все на багато простіше: є відповідальні люди, а є нерозсудливі, але менш з тим… Я на своїх уроках постійно застосовую методику мозкового штурму з малюнками та записами на дошці усіх ідей, щоб аудиторія якомога більше генерувала, я примушую підлітків думати, оскільки вважаю, що це саме цінне! Розумієш, тупо завчити матеріал може кожен, а ось правильно мислити треба вміти. Так, для прикладу в нас була тема дієздатності та правоздатності, і я розпочала свій урок з того, щоб кожен висловив своє бачення стосовно обмеженої дієздатності особи через її залежність від комп’ютерних ігор. Сашо, ти навіть не можеш собі уявити, які зараз розумні діти, їх так перло у прямому смислі слова, що я просто кайфувала від дивовижного процесу генерування ідей, це було так круто!

По обличчю Богомолова було не можливо розпізнати, як він віднісся до моєї висловленої думки, він опустивши голову, щось глибоко думав про своє. На його телефон хтось безперервно, нав’язливо дзвонив, проте він постійно скидав вхідні дзвінки.

– Наталю, ти така розумниця, хоч і зовсім молода! – видав він несподівано. – Я дивлюся, що ти дуже захоплюєшся мистецтвом, як і я, тому запрошую тебе до себе в гості подивитися мою картинну галерею, серед них є роботи сучасних майстрів. – Богомолов посміхнувся своєю фірмовою посмішкою, але я щосили стиснула кулак, щоб мої довгі нігті, неприємно надавлюючи на долонь, не давали захмеліти від цього красеня.

Близько опівночі я теревенила по відео-чату зі своєю невгамовною Євою, яка розкритикувала мою легковажну поведінку.

– Ех, Наталю, вчу тебе, вчу і все марно! Навіщо ти пішла з ним на зустріч?

– Євочко, але ж я не поїхала до нього в гості відразу? – я сором’язливо почервоніла.

– Це ти молодець, звісно! Я кажу про те, щоб ти могла для вигляду трохи хвостиком повертіти, сказала б, що зайнята, іншим разом і так далі, - Єво хитро посміхнулася. – Я ж тобі не раз казала, щойно фортеця здасться, вважай, вже немає мужнього завойовника біля тебе. Ні, я звісно не проти твого проведення пристрасної нічки в обіймах гарячого красеня, але виходячи з твого опису цього мачо, чесно кажучи, я б не хотіла, що б ти даремно на нього витрачала свій дорогоцінний час, повір моєму досвіду, він не герой твого роману, інша справа – Ромчик, який мені відразу сподобався. Він тобі, до речі, не дзвонив?

– Дзвонив і писав, але в мене не було часу йому відповісти…

– Ну ти даєш, весь час сідаєш не на той рейс і рухаєшся не у тому напрямку, я тобі кажу, пихатому Богомолову треба лише «пустушки», які будуть доглядати цього нарциса, підживлюючи його улесливими словами, неначе добривами.

– Так, ти цілком права, просто я не втрачаю надію його змінити…